Коли рідні діти поїхали воювати, родина взяла на виховання чотирьох прийомних. На дошці пошани Глезненської школи серед почесних учнів – фотографії шістьох братів Мельників. Вони гуртом пішли на фронт захищати країну. Тепер – гордість села.

  Мати – Зоя Мельник – милується хлопцями, розклавши їхні фотографії на столі. Нині п'ятеро синів воюють на сході. Найбільший біль для батьків – поранення шостого. 31-річний Артур проходить реабілітацію на Рівненщині. У вітальні – його тренажер для повернення рухомості ногам.

  "Трапилась біда така: 7 місяців воював, і на жаль, став інвалідом. Був поранений і отримав вибуховий перелом 6-го і 5-го хребця", – розповідає пані Зоя. Батько бійця зазначає, що хлопець чекає в черзі, аби потрапити на реабілітацію до Сполучених Штатів. Відповідні документи вже лежать у посольстві.

  Слідом за синами на фронт хотів піти і батько, але військкомат відмовив.

  "Я навіть вже ходив до воєнкомату, вони почали реготати. Воєнком каже: "А скільки Вам років?" Сказав, що 67-ий пішов. "Та ви що!", – розповідає Віктор Мельник.

  Коли рідні діти покинули батьківську оселю, старші Мельники вирішили створити прийомну сім'ю.

  "Пропозиція була батькова: давай, каже, спробуємо організувати прийомну сім’ю. Все ж таки у нас 110 квадратів житлової площі. Ми живемо недалеко від школи. Жити є де, готувати я дуже люблю, я люблю всіх нагодувати", – пригадує Зоя Мельник.

Родина прийняла на виховання чотирьох дітей. Але за 1,5 року їх забрала рідна бабуся. Тож нині подружжя Мельників тішаться онуками. Їх у родині 14.

Джерело: 5.ua