Верхівнянська садиба Ганських — унікальна пам’ятка історії, архітектури та садово-паркової культури ХVІІІ — ХІХ століть. У центрі садиби — ошатний палац, будівництво якого закінчилося в 1800 році. Біля палацу — два одноповерхових флігелі з візерунковою цегляною кладкою і красивими входами. Разом із палацом вони утворюють чудовий архітектурний ансамбль. У північному флігелі колись була кухня, а в південному — контора та квартира управителя. За його півтораметровими стінами розташовані вісім кімнат і велике напівпідвальне приміщення. Свого часу управителем маєтку був двоюрідний брат власника Вацлава Ганського Кароль. Саме з Каролем пов’язана трагічна бувальщина, про яку піде мова.
Підвали слугували складськими і підсобними приміщеннями. Одне з них правило за «холодну», в якій тримали під замком тих, хто завинив перед управителем. З коридора підвальної частини флігеля східці вели в горішню його частину. Немало гіркої правди про страшні злочини багатіїв міг би розповісти підвал. Найбільше злодіянь вчинив Кароль, який займав апартаменти у флігелі. Подейкували, що Кароль — прокляття роду Ганських. Молодість його минула в розгульних оргіях. Він був неодружений, пихатий, розбещений, полюбляв пиячити й зводити з розуму молоденьких вродливих селянок. Десяткам дівчат Кароль сплюндрував життя. Часто зганьблені юнки накладали на себе руки. Особливо розперезався управитель після смерті Влацлава Ганського. З новою власницею Верхівні — вдовою Вацлава Евеліною у нього склалися неприязні, навіть ворожі стосунки. Кароль знущався над кріпаками, ще з більшим азартом розважався у флігелі.
У цей час покоївкою в графині Евеліни служила вродлива сільська дівчина Палажка. Їй сповнилося 17 літ. Любила вона сільського парубка Василя, який теж був закоханий у Палажку. Дівчина давно впала в око Каролю. Він почав переслідувати її, чіплявся з грубими залицяннями. Палажка панічно боялася управителя, гірко плакала і всіляко уникала цього розбещеного чоловіка. Але поскаржитися на нього Евеліні покоївка боялася. Не признавалась вона і Василеві про свої прикрощі.
Одного разу Палажка не з’явилася у палаці. Графиня спершу розгнівалась, а потім звеліла довідатися, що сталося. Вбиті горем батьки Палажки повідомили, що дівчина зникла.
Знайшли Палажку через тиждень у невеличкому озерці серед дубового лісу. Не витримавши наруги над собою, дівчина втопилася... Згодом те місце назвали «Палажчині лози». Існує повір’я, що на Зелені свята, коли наклала на себе руки нещасна красуня, з’являється вона посеред озерця і гірко плаче її душа. А столітні дуби тоді починають грізно шуміти.
...Довго сумував Василь і все виношував плани помсти за своє знівечене кохання. І час розплати прийшов. Сталося це на Водохреща, коли на місцевому ставку влаштовували гуляння. До льодяної каруселі, яку в народі називали фургало, підійшов п’яний управитель. Зверхньо оглянувши присутніх, всівся нахабно в сани. Пополотнілий від ненависті Василь так сильно розкрутив карусель, що Кароль випав із саней якраз навпроти ополонки і невдовзі вже борсався у крижаній воді, волаючи про допомогу. Василеві друзі «рятували» його, але так, що він захлинувся...
Чимало води збігло з тих пір. Але пам’ять про юну Палажку, її чисте кохання і досі живе серед верхівнянців. Про її гірку долю тихо шепотять Палажчині лози, що густо розрослися навколо лісового озерця.

Джерело: zhytomyrschyna.zt.ua