Демонструючи кореспондентам Суспільного власну колекцію, Валентина Галкіна показує свій родовий рушник, який, за її словами, почала вишивати ще її прабабуся.

  "Такі узори почалися вишивати після 1921 року. Років сто цьому рушникові точно є. Після Чорнобиля ми виїжджали на Далекий Схід і мама дала мені цей рушник, сказавши: "Бережи. Хай буде, бо це бабин рушник". Із цього рушника і розпочалася колекція. І так воно якось пішло: мені стали приносити рушники, вишиту постільну білизну і сорочки, Я втягнулася і на сьогодні у мене в колекції 767 рушників", – розповідає Валентина.

  Колекціонерка каже: 565 рушників їй принесли односельчани.

  "Саме фоснянські рушники – дуже багато рушників із пташками. Є такі, що передавали узори від однієї майстрині до іншої – з покоління в покоління. А є ті узори, які майстрині самі створювали. Задумка у мене була зробити музей рушника одного села, але справа ж у тому, що в селі живуть багато невісток із різних сіл, сусідніх районів і з інших областей. Почали віддавати – і вийшло, що рушники вже не з одного села, а з багатьох областей", – говорить Валентина Галкіна.

  Нині у її колекції – рушники із Сумщини, Львівщини, Київщини та різних районів Житомирської області. Але ідею створити музей жінка не полишає – каже, що рушники – це пам'ять, яку потрібно берегти.

Автор: Сергій Косюченко

Оператор: Віктор Підвисоцький

Новини Житомира