Притишив  крок. І  вищі  стали  гори.

Йде  перший  сніг, немов  пророк, в  якого  серце  хворе.

Як  важко  дихати  йому! як  свіжо  довкола!

Ступає  у  порожню  тьму нога  різьблена,  гола.

Йде  сніг  —  немов  під  гору  йде  — ледь  дише, 

хоч  безплотний, і  палець  на  уста  кладе, як  знак  мерця  холодний…

Василь Герасим’юк