Цей найжорстокіший свій бій Олег пам’ятає в деталях. Він змінив його життя. Очолювана капітаном Олегом Бутніцьким аеромобільно-десантна рота у складі групи вирушила на виконання бойового завдання: звільнення від бойовиків населеного пункта Семенівка. Від початку антитерористичної операції поблизу цього селища часто точилися запеклі бої. - пише УНІАН.

Один з ватажків терористів Павло Губарєв немов якесь заклинання постійно повторював, що Семенівка стане неприступним місцем для української армії – “Сталінградом”. Прогнозам терориста, а колись діда мороза за викликом, не судилося збутися. Семенівка знову стала українською. Однак за це довелося заплатити дорогу ціну.

– Ми все робили правильно, – згадує про той бій капітан Олег Бутніцький, – всі наші бійці були добре екіпіровані і відповідно озброєні, був налагоджений стійкий зв’язок, групі був приданий танковий підрозділ. Ми мали звільняти Семенівку і бою було не уникнути. О восьмій ранку третього червня вирушили вперед. Зайшли на міст, нас почали обстрілювати з крупнокаліберного кулемету. Групу вів вперед командир батальйону підполковник Тарас Сенюк. Якоїсь миті, я побачив, що комбат загинув. В нього влучила снайперська куля калібру 12.7 міліметрів. Пробила бронежилет. Я, як командир першої роти, взяв командування на себе. Ми й далі з боєм проривалися до Семенівки. Приблизно через півгодини бою нас почали обстрілювати з підствольних гранатометів. Одна з гранат влучила мені в ногу. Її відразу відірвало. Знову почали стріляти крупнокаліберні кулемети бандитів. Під кулями до мене добрався старшина батальйону Дмітрієв. Він почав мене витягати з-під обстрілу. В цей час я отримав ще кулю в спину. Вона пройшла між бронежилетом і я отримав внутрішнє поранення. Тоді поранення отримали чотирнадцять бійців моєї роти. Наш комбат загинув. В усій нашій зведеній групі було напевно близько вісімдесяти поранених. Старшина практично врятував мене від смерті через втрату крові. Він наклав джгут, аби зменшити кровотечу. Але я таки втратив близько трьох літрів крові. Далі я все пам’ятаю як уві сні. Опритомнів п’ятого червня в Харківському госпіталі після того, як мені зробили операцію. Лікарі сказали, що ногу мені не змогли врятувати. Але я це й сам бачив ще тоді, коли був у свідомості. Реанімаційно-операційним літаком Повітряних Сил мене з іншими пораненими доправили у військово-медичний клінічний центр західного регіону. Певний час я був у реанімації, тож думаю, що стан мій був важкий.

Олег – одружений. Його друга половинка також військовослужбовець. Вона санітарний інструктор, також служить в 95-ій окремій аеромобільній бригаді. 9 квітня вона народила Олегу сина.

Його Олег бачив лише на фотографіях в телефоні. Син також ще не бачив свого батька.

Олег Бутніцький втратив частину нижньої кінцівки і попереду у нього – якісне й адекватне протезування. Він має ходити і пересуватися. Протез має замінити йому частину кінцівки. Вже проведені всі виміри, замовлені найкращі найсучасніші німецькі комплектуючі. Як тільки ми підготуємо кінцівку – на львівському заводі проведуть протезування.

Капітан Олег Бутніцький – син військовослужбовця. Його дитинство пройшло у віддалених гарнізонах. Він змалку бачив як воно – служити в армії. Свідомо обрав собі професію офіцера. Після закінчення Одеського інституту сухопутних військ розпочав офіцерську службу в 95-ій окремій аеромобільній бригаді. Ця військова частина без перебільшення – одна з найкращих в Збройних Силах України. Рота капітана Олега Бутніцького постійно брала участь у різноманітних навчаннях, але справжні бої не йдуть ні в яке порівняння з тренуваннями.

Олегу Бутніцькому орден Богдана Хмельницького вручив командир 80-ої окремої аеромобільної бригади полковник Віктор Копачинський. Також Міністр оборони України присвоїв йому позачергове військове звання “майор”.

Військовослужбовець потребує лікування та подальшої реабілітації. Всі, хто хоче допомогти Олегові швидше одужати, можуть долучитися до збору коштів.

Реквізити для перерахування благодійної допомоги:

Ощадбанк, МФО 326461, 

транзитний рахунок 29240918704001,

р-с 26251500696564, 

ЗКПО 09326464, 

відділення ТВБВ № 10014/0187 м. Миколаїв. 

Мати – Бутніцька Євгенія Максимівна, телефон: (063)525-53-21, (099) 341-67-19.

Картка ПриватБанку 5168 7572 5214 5323 на ім'я матері Бутніцької Євгенії Максимівни