Бердичівський табір був огороджений кількома рядами колючого дроту, через який був пропущений електричний струм високої напруги. Більшість полонених утримували під відкритими небом літом і зимою на холодній землі. Німці забрали у них одяг і взуття, видали старий одяг, в т. ч. і жіночий.

Серед таборів для військовополонених табір у Бердичеві мав один із найжорстокіших режимів утримання в’язнів. У таборі не було води і каналізації, ліжко і долівка слугували для 3-4-х осіб, які прикривалися одним рядном, що не мінялося місяцями. Добова норма харчування становила 100 г проса і півлітри води. Кожен військовополонений примусово працював з 4 год. ранку до 20 год. вечора у с. Никонівка і Старий Солотвин. Того, хто не міг працювати, розстрілювали на місці. Хворих живцем закопували в землю. Щоденно від важкої роботи, голоду, холоду, хвороб (дизентерія, цинга, тиф) помирало декілька сотень полонених. Мертвих звалювали в кожну яму по 700 осіб. Всього за час існування табору у Бердичеві було розстріляно та закатовано до 9 тис. військовополонених.

Є відомості, що у вересні 1941 р. у Бердичеві розміщувався дулаг-205, а в січні 1942 р. – відділення шталагу № 358 із Житомира.

Радянські військовополонені на вокзалі у Бердичеві, 1941 р.

Всі новини Житомира