Ігор Юрченко та Наталія Ніконенко знали один одного ще з шкільних років. Однак, не були особисто знайомі. Тоді, під час перерв, Ігор з друзями, заходив до Наталчиного класу, аби погратись і поговорити. Тоді ж і Наталія вперше звернула увагу на хлопця. Пізніше, вже завершуючи навчання, зав’язалось знайомство, міцна дружба, що згодом переросла у любов. Через декілька років закохані одружились і у них народилась донечка, яку назвали Дариною.
«Ми дуже чекали на дитинку. І коли я дізналась, що вагітна, Ігор дуже зрадів. Завжди старався, аби я нічого не робила, був дуже уважним і турботливим, а як народилась наша дівчинка, то він полюбив її так, що і словами не описати», - розповідає дружина загиблого. З дитинства, Ігор був привчений багато працювати. Разом з батьком, який був будівельником, він їздив на заробітки, де й навчився будівничому ремеслу. Одразу, після закінчення школи він і сам почав працювати, а коли одружився з Наталією, їздив на роботу до Києва, тож приїжджаючи додому на вихідні, увесь час приділяв дружині і донечці. «Даринку він завжди носив на руках, бавився з нею, а коли донечка підросла, ми разом багато гуляли, їздили на природу. Ігор дуже любив рибалити і нас привчив до цього заняття. Він був добрим, чуйним, турботливим, люблячим чоловіком і батьком. Ми відчували себе, мов за надійним муром. А для Даринки був ладен на все, завжди виконував всі її забаганки», - згадує Наталя.
Так і тривало життя щасливої молодої родини. Але все змінила війна. З початком АТО Ігор Юрченко не міг спокійно спостерігати та дивитись на те, як ворог нищить країну та вбиває людей. Хоч він і не служив у війську, твердо вирішив, що піде добровольцем, адже мав приклад свого молодшого брата Дмитра, який вже був на війні. «Ігор мене навіть підманув, сказав, що прийшла повістка і його забирають на збори. Хоча я з самого початку про все здогадувалась. Він ще з дитинства мріяв бути військовим та й не міг сидіти вдома, знаючи, що його молодший брат на війні», - говорить дружина Наталія.
Після проходження навчання, перед відправкою в зону проведення АТО, Ігор востаннє бачив свою дружину та доньку. «Він обіцяв, що повернеться і в нас народиться друга дитина, яку ми планували… Ніколи не перестаю думати про мого Ігоря. Наче впав цілий світ, а скільки всього ми хотіли зробити…», - стримуючи сльози розповідає дружина героя. Жінка каже, що вже тоді відчувала сильну тривогу та неспокій. Трагічну звістку про загибель чоловіка Наталія дізналася від матері Ігоря. «Моя свідомість не сприймала цього. А ще, підходить Даринка і питає: «Що, татуня загинув?» - Ні, кажу, що все нормально. А Дарина почала сильно плакати і казати, чому саме її тато загинув…», - згадує дружина Наталія.
Ігор Юрченко загинув від смертельного поранення, під час надання допомоги та евакуації поранених, поблизу населеного пункту Новоорлівка Шахтарського району Донецької області. Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Кажуть, що час лікує рани. Але чоловіка і батька вже ніхто і ніщо не зможе повернути. Зараз, родина Ігоря Юрченка намагається навчитись сприймати втрату, але це не просто. 10-річна Дарина каже мамі, що часто бачить свого тата, боїться темноти та лишатися вдома наодинці. Держава допомогла із житлом: родина отримала квартиру і хоче придбати найнеобхідніші меблі. А ще, Дарині потрібен новий одяг. Сподіваємось, що ви зможете допомогти та підтримати родину Ігоря Юрченка.

НІКОНЕНКО НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА NATALIIA NIKONENKO 4188370026236136 (Райффайзен банк «Аваль»)
ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?

Джерело: blogs.lb.ua