Кожну з картин, представлених на виставці в ЖДУ ім. Івана Франка, Валентина Гебрич бачила спочатку уві сні, а потім переносила на полотно
Гармонію любові до життя, світла та енергії природи презентувала у ЖДУ художниця Валентина Гебрич. Про це повідомляє прес-служба ЖДУ ім. Івана Франка.
Кожна з картин, що представлені на другому поверсі центрального корпусу ЖДУ імені Івана Франка, художниця Валентина Гебрич з села Стара Котельня Андрушівського району бачила спочатку уві сні, а потім переносила на полотно. Експозицію склали картини різних етапів творчості художниці. Є серед них й особливо дорогі для Валентини Іванівни: «Різдво» та «Батьківська хата».
Художниця-аматорка Валентна Гебрич малює менше десяти років, але її картини зачаровують життєдайною енергією, соковитою передачею кольорів, легкістю та щирістю зображення традиційних народних мотивів та сільських пейзажів. Секрет створення таких полотен — позитивний настрій, адже саме його картина потім передаватиме для інших. За словами Валентини Іванівни, дар малювання Бог дав їй, коли вона була на межі світів.
«Мене Господь, видно, вернув. Майбуть, я не все зробила. Я не зробила того доброго, що мені подарував ліс, що подарували і надихнули люди. І коли Господь мене повернув, він показав мій шлях, що є інший шлях, не тей, яким я йшла. А шлях коротший і світ близький, який я можу на картині намалювати. Першу картину я намалювала на звороті агітаційного плакату. Це були "Лебеді". Потім я перенесла їх на полотно і подарувала в лікарню, де мене поставили на ноги. Лебеді — це життя… Хочеться, щоб люди дивились і надихались жити», — розповідає Валентина Іванівна.
Усі картини виконані в техніці олійного живопису, вражають майстерністю та натуральністю. Зворушливими виявились і вірші Валентини Іванівни, якими поетеса охоче поділилась з присутніми.
Експозицією, яку відкрили у рамках мистецького проекту ЖДУ «Арт-простір», встигли помилуватися студенти та викладачі університету, гості, друзі та рідні художниці.
«Нова філософія розвитку університету передбачає не лише підготовку спеціаліста, а й виховання людяності, розуміння та поваги до інших людей. У нас багато було виставок: і відомих майстрів, і амбітних аматорів, але мало хто писав з такою любов’ю до життя і закликом жити й цінувати життя. Виховання студентів повинно відбуватися саме на таких прикладах.
У 29 років Валентина Іванівна отримала важку травму, внаслідок якої вона стала інвалідом I групи. До цього вона працювала у магазині та пекарні та ніколи не брала пензля до рук. Після катастрофи вона почала бачити перед очима картини і писати їх та створювати чудову поезію», — зауважує в. о. ректора ім. ЖДУ Івана Франка Андрій Шевчук.
Більше фото за посиланням.