У середині ХІХ ст. в місті більшість православних церков були дерев'яними, мурована церква стояла лише на Російському кладовищі. У той же час лише кам'яних католицьких храмів було чотири. Історія храму складна й неоднозначна, шлях до становлення був довгим і часто драматичним.

Житомирський купець Михайло Федорович Хаботін вирішив на власні кошти побудувати храм та на останні збереження придбав ділянку землі на розі вулиць Київської та Пилипонівської (нині Михайлівської). Та навіть після такого рішучого кроку чиновники єпархії змушували його разом із будівництвом церкви здійснювати спорудження будівель для причту (служителів храму) та призначити для нього, як було вказано у вимозі, «пристойні кошти на утриман¬ня».

Коли ж Хаботін попросив дозволити будівництво в центрі міста по вулиці Великій Бердичівській, то йому навідріз відмовили. Бюрократичне листування настільки знову затягнулося, що благородним намірам купця ледь не прийшов кінець.

Але з часом на розі вулиць Київської та Пилипонівської завирувало - розпочалося будівництво храму, за риштуваннями все вище здіймалася велична споруда. Протоієрей Микола Трипольський згадував: «Хаботін від самого початку будівництва церкви і до його закінчення цілими днями невтомно доглядав за ходом робіт. Часто вечорами, коли робітники закінчували свою денну працю, можна було побачити Хаботіна на лавці під стінами церкви, котра будувалася, виймав гроші зі шкіряної торбинки й розраховувався з робітниками».

Нарешті, в 1856 році церкву було побудовано й освячено.

Спливали десятиліття, буремні вітри воєн і державних переворотів котилися над країною. Переживши Жовтневу революцію, Свято-Михайлівський кафедральний собор не вистояв перед більшовицьким режимом - гірка доля чекала не лише на служителів культу, а й на церковні споруди (хоча в більшості своїй вони були цінними архітектурно-історичними пам'ятками).

В 1927 році служба в храмі припинилася. Далі гірше: фонди Державного архіву Житомирської області детально по¬відали, як після акту обстеження міськкомунгоспом стану будівлі церкви в липні 1929 року вже у вересні Адмінвідділ Житомирського окрвиконкому порушив перед його Президією питання про закриття Михайлівської церкви та передачу будівлі під культосвітню установу.

Мотивація - нібито «релігійна громада Михайлівської церкви з приводу відсутності коштів на проведення капітального ремонту відмовилася від користування зазначеною церквою».

Лише з 1942 року в ньому знову почали правити службу.

Після визволення Житомира радянськими військами в ніч на 1 січня 1944 року Свято-Михайлівський собор аж до червня 1960 року збирав прихожан і належав до пам'яток архітектури. 15 червня 1960 року міськвиконком розірвав угоду з громадою храму, укладену ще в 1944 році, а виконком обласної ради 20 червня того ж року це рішення, звісно, затвердив, передавши будівлю церкви Товариству «Знання», а підвал магазину «Спортговари» під склад.

Задля блага Товариства з розповсюдження політичних і наукових знань розтрощили вщент дзвіницю, звівши двоповерхову споруду під кабінети.

3 1985 року в приміщенні діяв ляльковий театр.

У жовтні 1991 року храм в ім'я Святого Архистратига Михаїла відродився втретє. Примішення церкви за рішенням обласної ради народних депутатів передано житомирській громаді Української Православної Церкви.

Під сірим дощовим осіннім небом просто під стінами храму настоятель Свято-Михайлівського собору отець Богдан відправив службу - за активістів церкви, які на багатолюдних мітингах закликали владу почути їх законні вимоги, за прогресивну інтелігенцію міста, громаду і за здоровий глузд та справедливу перемогу.

21 листопада Свято-Михайлівський кафедральний собор відсвяткував 160 річницю із дня заснування і храму є чим похвалитися. У храмі діє одна з найкращих недільних шкіл, при церкві функціонує безкоштовна бібліотека духовної літератури: для тих хто тільки розпочинає духовне життя, так і для священнослужителів – Святе письмо, святоотцівські твори, православна психологія, книги для дітей і багато-багато іншого. Послугами бібліотеки користуються не тільки віруючі, а й студенти різних навчальних закладів.

Джерело: polissya.eu