А ще тут і досі шукають скарби. Терещенки були казково багаті, тож мусіли і закопати щось на чорний день. Логічно?

  У другій половині XIX ст. тут діяв чималенький чавуноплавильний та залізопереробний завод, що виробляв до ста тисяч пудів чавуну і ще більше — заліза. Крім того, тут робили кварц, вогнестійку глину.

  Та все це у минулому. Наразі єдиним багатством краю є природа.

 Перша згадка про поселення, здається 1559-й рік. У XVIII столітті село знали як Данаєць. Напевне, на честь данайців, що припхали до Трої коня. У ті часи володіють помістям магнати Вороничі, вихідці з Волині. Їх родині належало чимало маєтків в Білорусі, на Волині та Київщині.

  Вже у XIX ст. Дениші кілька разів переходять з рук в руки, допоки черговим житомирським шматом землі не зацікавлюються Терещенки. Коли достеменно — я не знайшов. За одними даними це сталося наприкінці XIX століття, за іншими — вже на початку XX ст.

  На свіжопридбаних десятинах, край лісу, над річкою споруджується модерновий палац з башточками. Проект був виконаний архітектором Павлом Голландським, котрий працював над багатьма замовленнями родини Терещенків, переважно в Києві.

  Розбіжності щодо точного часу побудови — ті ж самі. Найчастіше зазначається кінець XIX століття. Проте в ті роки Павло Іванович був лише початківцем, а отже навряд чи був гідний працювати на багатіїв. Тож скоріше за все палац у Денишах будується між 1905-10 роками.

  Симетричний фронтон двоповерхового палацу було прикрашено ліпниною. Доволі скромний портик з невисокими сходами виглядає порівняно демократично в порівнянні з високими парадними брамами минулого.

  Оригінальне виконання другого поверху, де чергуються оздоблені фальшиві та суворі справжні вікна з великим та багатим панорамним вікном посередині.

  Легенди кажуть, що мільйонери Терещенки вимостили підлогу золотими, але аби не ходити по імператорському лицю, клали їх на ребро. Або що підлога та була скляна, а під склом плавали коропи. Що тут гостював імператор, якого Терещенки катали на санях по цукру як по снігу. (Чи не про кожен маєток Терещенків є подібна історія. Цукрозаводчики за народною уявою так і мали чинити).

Та цілком слушно розвіює легенди  Блека: прагматичні Терещенки замість золота і скла використовували новий сучасний матеріал — бетон.

  Хоч люди все не вірять і час від часу шукають багатства цукромагнатів. Ніби навіть щось знайшли, в усякому випадку шмат з кута будинку вивезли якісь чорні археологи.

  Місцеві жителі твердять, що опікувалась палацом вдова Федора Артемійовича Терещенка — Надія Володимирівна (у дівоцтві Хлопова). Для неї у збудованих поруч теплицях вирощували екзотичні фрукти.

  Як ви розумієте, тривало це до 1917-го. За революції палац розграбували й поступово, ще до Другої світової війни перетворили на руїну. Кажуть, що ще в радянські часи нащадки Терешенків планували власним коштом відбудувати маєток, та їм не дозволили.

  Башта ліворуч при загальній симетрії ніби натякає, що була і права вежа, але якщо це і так, то від неї нічого не залишилось.

  Дениші відомі скелелазам усієї країни, гранітні скелі над Тетеревом ніби спеціально пристосовані для тренувань. Сама ж річка у цій місцині — це більшу частину невеличкий потічок.

  Справа в тому, що за течією річку перекриває цілий каскад дамб, з яких, здається, найбільша — саме під Денишами. (Вона мені конкретно нагадує споруду з фільму «Утікач» з Гарісоном Фордом).

  Утворене внаслідок цього Буківське водосховище добряче шкодить ще одній місцевій пам’ятці, древньому Тригірському монастирю та його давнім печерам.

  Його заснував у 1575-му році князь Володимир Житомирський (хоч і в цьому випадку не все однозначно). Спершу як Пустинський і приписаний до «монастыря Бердичевскаго ради леса и риб». Потім обитель палять і відроджують вже в першій половині XVII ст. за фінансування Миколая Воронича.

  Монастир зазнає нової руйнації під час Хмельниччини. Новий ще дерев’яний Преображенський храм будують в 1685-му. На деякий час обитель стає наполовину греко-католицькою, а наполовину — православною.

  Монастир обростає землями, навколо зі слободи постає нинішнє село Тригір’я, назване так від трьох місцевих гір. Першу муровану будівлю — одноповерховий братський корпус — будують 1782-му (між іншим, з боку річки корпус є двоповерховим).

  Після відомих польських подій монастир стає стовідсотково православним. Хоча же довгий час тут діяла «виховна колонія» для уніатських священиків. Від 1854-го починається перебудова Преображенської церкви у камені, яку завершать аж в 1873-му.

   У радянські роки тут розташовувалась сільська школа. З 1993-го — діє Свято-Преображенський чоловічий монастир.

Джерело: tutbuv.com

Новини Житомира