На війні про втому не говорять: життя військового із 30-ої бригада у зоні Х
"Як можна втомитися від любові до своєї землі та Батьківщини?" – син замкомандувача армії. – Вікторович! Вікторович! – гукає свого помічника та товариша ротний. – В "берлогу" йди, ми тут тебе чекаємо.
Із сусідньої вогневої точки до нас наближається старшого віку добряче загорілий чоловік. Постійні чергування, 5-річна війна зі всіма її "прєлєстями" та щоденна спека відзеркалюються на нордичному обличчі хронічною втомою.
Головний сержант роти є одним із тих небагатьох бійців, які воюють від самого початку війни. Влітку 14-го побував у пеклі "Іловайського зеленого коридору" в складі батальйону Донбас, а восени був переведений до новоствореного мотопіхотного батальйону "Горинь", тому його можна сміливо називати старожилом цього підрозділу.
До війни займався досить таки прибутковою підприємницькою діяльністю в Мелітополі. Втім, коли росіяни заявили свої права на українські землі, чоловік покинув усе та пішов добровольцем відстоювати права своєї України.
Для Вікторовича росія до інтервенції в Україну і справді була своєю, адже тривалий час жив у Комсомольск-на-Амурі, там служив, там же написав і видав свою збірку віршів "Криниці". Рідний батько нашого патріота був заступником командувача 15 повітряної армії СРСР, тому таке поняття як "життя військового" для нього та його родини дуже близьке.
Вікторовича вдома чекають дружина, 5 дітей та поки 4 онуки, два його зяті також безпосередні учасники цієї війни. На питання про втому від війни Вікторович відповідає коротко, зрозуміло, не задумуючись: "Як можна втомитися від любові до своєї землі та Батьківщини?!".