Під час прощання присутні згадували про складне життя пана Франца, розповідали, якою він був хорошою, порядною  людиною: справжній сім’янин, людина зі стійкими життєвими переконаннями. 

  «Ця героїчна людина — приклад для наслідування, приклад для молодого покоління. Франц Карлович ніколи не здавався, він не розчаровувався в житті; разом з небайдужими мешканцями міста будував Житомир. Він заслуговує на нашу повагу, на те, щоб ми завжди його пам’ятали. Дай Бог йому вічного життя. Рідні та близькі, прийміть щирі співчуття!», — сказав Житомирський міський голова, який теж прийшов попрощатися з Францом Бржезицьким.

  А житомирській краєзнавець Георгій Мокрицький зазначив: «З паном Францом я познайомився ще десь 20 років тому. Він був надзвичайно гарною, цілеспрямованою, чесною, принциповою, твердою у своїх переконаннях людиною. Як говорив сам Франц Карлович: “Я пройшов дві “академії”: Гітлерівську і Сталінську”. І ці страшні “академії” його не зламали. Я бажаю усім присутнім, нашим землякам, жити за такими ж принципами: ніколи не здаватися. Пам’ятаймо цю мужню людину, її подвиг. Адже скільки ми пам’ятаємо людину, стільки вона й залишається живою у наших душах, у наших серцях, у нашій пам’яті».

  Священик, котрий проводив молебень, у своїй проповіді звернувся до присутніх з проханням усвідомлювати, що смерть — це таїнство, урочистість, перехід у царство вічне. Хоча серця рідних, друзів наповнені смутком та болем втрати близької людини, але варто пам’ятати, що колись усі ми зустрінемося у небесному царстві. Священнослужитель зауважив, що людина й народжується для того, аби померти. Але ми повинні прожити своє земне життя гідно, адже від цього залежить, куди потрапить наша душа: у рай, чистилище або ж пекло.  

  Довідково. Франц Бржезицький народився 4 вересня 1924 року в місті Житомирі у звичайній польській робочій родині, яка проживала в мікрорайоні  Мальованка.

  У роки сталінських репресій його батька розстріляли (через тривалий час повністю реабілітували), а матір відправили в заслання у Сибір. У 1941-му році, після окупації Житомира німецькими загарбниками, Франек, якому ще й не виповнилося 17 років, разом зі своїми друзями створив підпільну організацію. Коли в місто прийшли словаки, потоваришував з ними, зв’язав їх з Житомирським підпіллям.

  Наприкінці 1942 року хлопця вистежило і схопило гестапо. Після допитів, на яких він нікого не видав, хоча й знав усе керівництво підпілля, був кинутий у камеру смертників. Проте, останнього дня, перед стратою, йому замінили покарання — відправили у концтабір смерті «Майданек» (Польща). Цей концтабір увійшов в історію нацистської Німеччини як екстремальний концентраційний табір зі створення найбільш раціональних технологій масового знищення людей. Скільки в’язнів там було задушено в газових камерах, спалено в крематоріях і штабелях між колодами дерев, достеменно ніхто не знає і до сьогодні.

  В «Майданек» Франц Карлович потрапив у складі житомирського етапу 13 лютого 1943 року (з 1240 чоловік цього етапу вижили і повернулися додому в Житомир після війни лише семеро). А потім були концтабори «Гросс-Розен» (Німеччина) і Ляйтмеріц (Чехія). Франц Бржезицький пройшов усі кола пекла. Але мужність, сила волі, незламний характер, ідейні переконання, взаємодопомога товаришів і глибока віра в Бога допомогли йому пройти через ці кола пекла на Землі.

  Після визволення з концтабору, Франц Карлович був призваний в армію. А після війни він, радянський підпільник, який і у «Майданеку» продовжував боротьбу з ненависним ворогом як підпільник польської Армії Крайової, був заарештований СМЕРШем, але втік із в’язниці.

  Далі пан Франц чотири роки нелегально жив у Житомирі, але згодом знову був заарештований і без будь-якого суду і слідства отримав 10 років таборів. Він потрапив за колючий дріт ГУЛАГу — в Омський табір для політв’язнів, де перебував більше 5 років. Та юнак не опускав рук, не зігнувся під тягарем життєвих випробувань, не втратив любові до життя, жаги до правди та справедливості, а попри усілякі перешкоди залишився самим собою — Людиною честі і совісті. Після смерті Йосипа Сталіна, Франц Бржезицький подав заяву на реабілітацію і все ж був реабілітований, бо ж не мав за собою жодної провини.

  Після усіх випробувань таборами, Франц Карлович повернувся до Житомира, де й проживав, аж допоки його життя не обірвалося. За своє життя він опанував чимало професій, тож йому було зовсім не складно знайти роботу у Житомирі. Пан Франц очолив бригаду будівельників, мав великий авторитет як серед колег, так і серед інших людей, з якими спілкувався та товаришував. Про себе чоловік намагався не розповідати, проте його добре знали і запрошували на різні зустрічі та заходи.   

Катерина Дейнека

Довідкова інформація за матеріалами прес-служби Житомирської міської ради 

Всі новини Житомира