Два роки потому начальник Генерального штабу Віктор Муженко коментує ситуацію:
«Журналісти просять мене прокоментувати інформацію, про те, що один з членів спеціальної експертизи з вивчення документів по Іловайську Юрій Бутусов стверджує, що нею встановлено, що повідомлення про планування російського вторгнення було відомо нам за 10-12 днів до його початку 24 серпня 2014 року.
По-перше, я не ознайомлений з матеріалами експертизи, на жаль. По-друге, вигадки Бутусова, що російське вторгнення планувалось, і нам було про це достеменно відомо за 10-12 днів – лишаються лише вигадками без фактів. У мене таких даних і такої інформації немає, і на той час ми такою інформацією не володіли, це однозначно. Якщо хтось знає, кому ця інформація надавалась, тоді виникає питання, чому вона не поступила до керівництва АТО, саме за 10-12 днів до російського вторгнення?
Напад росіян був для нас раптовим, неочікуваним, малопрогнозованим. Все-ж-таки ми сподівались на те, що існує міжнародне гуманітарне право, право війни, недоторканність кордонів, позицій тощо. І це буде тим стримуючим чинником, який зупинить російську агресію. Хоча, ми бачили таку загрозу, особливо після того як були нанесені потужні вогневі удари по нашим підрозділам у прикордонні з боку Росії. Тобто у нас фактично не існувало чинника стримування агресора, відкриття вогню вони маскували та брехливо стверджували, що це вогонь саме незаконних збройних формувань, що Російська Федерація на своїй території не допускає таких порушень тощо. Ніхто про це відкрито не говорив.
Вважаю, що перетин державного кордону військами противника якраз і є, за всіма міжнародними нормами, найгрубішим порушенням, про що потрібно негайно робити відповідну заяву – чи ультиматум, чи ноту, чи, можливо, ще якийсь там документ, який повинен був нам довести про це. Розвідувальної інформації такої у нас не було, ми нею не володіли, це однозначно. Хто б що не казав, яка б експертиза не підтверджувала. Я не знаю, звідки такі дані і такі висновки цієї експертизи, якщо вони дійсно мають місце. Я з цими матеріалами не ознайомлений.
Якби нам було відомо, що в ніч з 23 на 24 серпня 2014 року відбудеться російське вторгнення, то я думаю, що ніякого параду б не було, і, по-перше, були б задіяні всі силові засоби. По-друге, в параді брали участь ті підрозділи, які не залучались до Антитерористичної операції. Головним чином це були вищі військові навчальні заклади, курсанти тощо. Техніка відразу після параду була відправлена для доукомплектування підрозділів, які виконували завдання в зоні проведення АТО.
По-перше, нам стало відомо начебто про російське вторгнення вдень 24-го серпня. Реально підтвердилася інформація про вторгнення, що це дійсно є росіяни, 26-го серпня, коли взяли в полон перші 10 військовослужбовців російських збройних сил. 25-го числа також була розбита ворожа колона, 2 російських військовослужбовця потрапили в полон. Тоді відзначилися протитанкова батарея під керівництвом майора Сергія Фураєва 51-ї бригади, яка нанесла вогневе враження противнику.
Першу інформацію про вторгнення мав десь в районі 16-ї години 24 серпня 2014 року від полковника Петра Ромигайла такого змісту: виявлено підрозділи, можливо росіяни, спостерігаємо – йдуть без знаків розпізнавання, під прапорами “ДНР”… Є журнал ведення бойових дій, де фіксуються усі переговори, які йдуть по радіо, по іншим каналам, по телефону, будь-яким видам зв’язку, і де фіксуються всі вказівки і розпорядження, які віддаються, які документуються або які віддаються з голосу. Всі доповіді, які надходять. З цього журналу ми маємо реальні підтвердження інформації. Оригінали цих документів знаходяться в архіві, такі копіє є, відповідно, у Генеральній прокуратурі, яка займається розслідуванням цієї справи.

І тут чітко зрозуміло: коли, хто, кому доповідав, як доповідав і яка була реакція. Коли, так, бачимо колону, можливо росіяни, не знаємо, себе не позиціонує, без знаків розрізнення, але по складу нібито схожа на колону регулярних збройних сил, – і ми відкриваємо вогонь! Так, реагували відповідно. Так, здійснювали посилення.
На жаль, резервів було дуже-дуже мало. Підрозділи, які вийшли з прикордоння, перебували в районах відновлення боєздатності. 72-га бригада в районі Мирного під Мелітополем, там же потім відновлювали 30-ту бригаду. У районі Миколаєва, в пункті постійної дислокації, здійснювалось відновлення 79-та бригада, яка теж була виведена з прикордоння. 2-й батальйон 24-ї бригади був перекинутий для відновлення аж на північ, до основних сил своєї. І 28-ма бригада теж практично втратила свою боєздатність, вона частково вийшла, частково залишилась в районі Іловайська і була у складі цього угруповання.
Треба було посилення, тому що тих сил для деблокування і виведення з оточення було явно недостатньо. Для деблокування угруповання, яке знаходилось в Іловайську, планувалось залучити 95-ту бригаду, яка відновлювала свою боєздатність після Ясинуватої, і 79-ту бригаду. 79-та бригада за планом повинна була завершити відновлення боєздатності 24-го серпня, але реально вона його завершила 27-го і прибула “з потугами” в район зони АТО тільки 29-30 серпня, тому що кілька разів ешелон блокувався, і нам доводилось його розвантажувати в необладнаних місцях прямо з платформи.
Чому операція з деблокування планувалась на 1-2 вересня? Тоді ми зосередили б ці резерви, щоб мати хоч якусь можливість успішно провести операцію. Але вже 29-го серпня було прийнято рішення… 28-29-го серпня реально стався той трагічний вихід, і необхідність в цих заходах відпала.
Хоча, ризик у проведенні операції, те що ми задумали, сам замисел по деблокуванню, також був відпрацьований. Передбачалося введення двох десантних бригад у вузьку смугу, і таким чином підставляючи, з однієї сторони, лівий фланг під вогонь опорного пункту НЗФ з Моспіно, а іншим флангом ми підставляли себе під вогонь і під можливі активні дії відповідних регулярних підрозділів російських Збройних Сил.
Ротній тактичній групі 92-ї бригади (в кількості понад сотню людей) раніше було поставлено окреме завдання, яке не стосувалося деблокування. Частину 42-го батальйону ми перекинули на гелікоптерах з Краматорська. Це був батальйон територіальної оборони, сотня добровольців, яких перекинули для посилення цього угруповання. Зокрема ми планували посилити за рахунок них ще й угруповання, яке діяло в районі Савур-Могили, – це групу полковника Ігоря Гордійчука.
92-га бригада, в силу різних причин не вийшла на посилення. Потім, коли два дні здійснювали пошуки ротно-тактичної групи бригади, коли все-таки знайшли і встановили з нею зв’язок, і почали її вводити, по ній був нанесений артилерійський вогонь. Цей підрозділ згодом опинився, практично без втрат, в пункті постійної дислокації 92-ї омбр, тобто вони банально втікали з поля бою. Техніка була частково знищена, але ротна тактична група в повному складі без втрат вийшла в район ППД.
Була проблема і по 42-му батальйону. Ми їх висадили на гелікоптерах у визначеному районі і підрозділ частково дістався цього угруповання, частково групи 42-го батальйону вийшли в район Савур-Могили, але вийшли 25-26 серпня, коли там групи полковника Гордійчука вже не було, вона відійшла, і не було сенсу утримувати цю стратегічну висоту в тій обстановці, яка тоді склалась.
Крім того, частина підрозділу Національної гвардії з південного району АТО здійснила марш в район Комсомольська, який повинен був взятий під контроль. На жаль, так трапилось, що 1-ша бригада оперативного призначення Національної гвардії не змогла взяти під контроль місто Комсомольськ. Це теж потім вплинуло на відповідну оперативну обстановку. Я особисто зустрівся 2-го вересня 2014 року з особовим складом цього підрозділу в лісовому масиві в районі села Старогнатівка – загін розмістився там, скажімо так, в районі очікування».