Але підступний напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну працю радянських людей. 22 червня 1941 року Житомир одним із перших міст країни зазнав бомбардування гітлерівської авіації. Радянські люди одностайно піднялися на захист соціалістичної Вітчизни.

Керуючись директивами Центрального Комітету ВКП(б) і РНК СРСР, партійні і радянські органи, профспілкові та комсомольські організації безпосередньо зайнялися організацією опору німецько-фашистським загарбникам. У місті були створені винищувальні батальйони для боротьби з диверсантами, встановлено чергування дружин для гасіння пожежі. На фабриках і заводах, масових зборах і мітингах трудящі висловлювали готовність битися з ненависним ворогом до повного й остаточного його розгрому. «Ми вважаємо себе мобілізованими для виконання будь-яких завдань партії і уряду»,- писали в своїй резолюції 23 червня учасники зборів колективу сільськогосподарського інституту.

У загальноміському мітингу трудящих 28 червня взяли участь секретар ЦК КП(б)У Й.Г. Лисенко, письменники М.П. Бажан та О.Є. Корнійчук, секретар обкому партії О.А. Стрельцов, керівні працівники обласних та міських партійних і радянських органів. Промовці від колективів підприємств, установ та навчальних закладів висловлювали прагнення зробити все для розгрому гітлерівської навали. Трудящі міста ділом відповіли на бойові заклики Комуністичної партії, на директиву Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) партійним і радянським організаціям прифронтових областей від 29 червня 1941 року. Жінки йшли на підприємства, щоб замінити своїх чоловіків і братів, що пішли на фронт. Дівчата, які щойно закінчили школу, зверталися до міськкому комсомолу з проханням надіслати їх на фабрику чи завод. До лав Червоної Армії пішло близько 3 тис. комсомольців, у т.ч. весь склад комсомольських організацій фабрики гнутих меблів ім. 1-го Травня.

Розташовані в місті особливі частини СС і гестапівські служби вживали всіляких заходів для придушення опору населення. Окупантам вдалося розгромити підпільний Міськком КП(б)У, схопити О.Ю. Хоменка, якому однак пощастило втекти.

У липні 1942 року створено два паралельно діючі міськкоми партії, які об'єднували навколо себе декілька організацій, секретарями яких були Г.М. Буржимський та О.Д. Бородій, що через групу Г.С. Протасевича мав зв'язки з деякими районами області. Обидва міськкоми згодом злилися з підпільним обкомом партії. Обласна партійна конференція, що відбулася конспіративне в колишньому приміщенні облспоживспілки в квітні 1943 року, і обрання секретарями обкому Г.І. Шелушкова і О.Д. Бородія, сприяла посиленню опору гітлерівцям.
Під керівництвом обкому підпільні комітети та організації активізували боротьбу проти німецьких окупантів. Вони організували дві друкарні. Листівки, що друкувалися, повідомляли про становище на фронтах Вітчизняної війни, закликали населення чинити опір окупантам, подавати допомогу партизанам, поповнювати лави народних месників, здійснювати диверсійні акти на залізниці, електростанції, хлібозаводі, птахокомбінаті та в інших місцях. Підпільники майже щодня виводили з міста до партизанів радянських людей, відправляли до них зброю і медикаменти, визволяли з таборів військовополонених. Значна частина вийшла з за перепустками, що їх діставали сестри Марія та Євдокія Тишкевич. За період тимчасової окупації підпільники відправили до партизанських загонів близько 600 чоловік, понад 500 гвинтівок і автоматів, 17 кулеметів, сотні тисяч патронів, 29 тонн борошна та інших продуктів харчування, багато одягу, взуття.

Вірним помічником комуністів був комсомол. У місті була створена та активно діяла молодіжна група на чолі з 18-річним Анатолієм Бестужевим - вихованцем 20-ї школи. До її складу входили Ольга Мельник, Юрій Юрин, Іван Козаков. За дорученням обкому партії боротьбою юних патріотів керував комуніст А.Й. Вишневський.
12 листопада 1943 року частини 23-го стрілецького корпусу і з'єднання 1-го Гвардійського кавалерійського корпусу під командуванням генерала М.О. Чувакова і генерал-лейтенанта В.К. Баранова визволили Житомир. Але ворог підтягнув свіжі сили. Після жорстоких боїв 18 листопада наші частини відступили. Перегрупувавши сили, війська 1-го українського фронту під командуванням генерала армії М.Ф. Ватутіна перейшли в наступ. Бої безпосередньо за місто розгорнулися 30 грудня 1943 року. Оцінюючи Житомир як важливий вузол комунікацій, гітлерівське командування вирішило захищати його до останнього солдата.
Долаючи опір противника і розвиваючи бойові дії, війська 1-ї Гвардійської армії під командуванням генерал-полковника, згодом Маршала Радянського Союзу А.А. Гречка, обійшли місто з північного сходу, а війська 18-ї армії, якою командував генерал-полковник К. Н. Леселідзе - з південного сходу. Обхід Житомира з півночі і півдня, удари партизанів із заходу вирішили долю гітлерівських військ. 31 грудня місто було цілком визволене.

Вдячні житомиряни гідно вшанували пам'ять воїнів, партизанів і підпільників, що загинули смертю хоробрих у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами за визволення Житомира, в меморіальних дошках, обелісках і пам’ятниках. У сквері на вулиці Рильського було поставлено монумент-обеліск Слави з вічним вогнем (пізніше перенесено на вул. Черняховського). На площі Перемоги стоїть танк "Т-34”, на Смолянці – пам’ятник воїнам, загиблим під час визволення Житомира від німецьких загарбників, на Богунії - пам'ятник радянським громадянам, закатованим у концентраційному таборі, біля педагогічного і сільськогосподарського інститутів – пам’ятники робітникам, службовцям, викладачам і студентам, що загинули в дні Великої Вітчизняної війни.

Визволення Житомира від німецьких окупантів трудящі зустріли як велике свято. На загальноміському мітингу, що відбувся з цієї нагоди 16 січня 1944 року в приміщенні обласного театру, вони щиро дякували своїм визволителям - воїнам Червоної Армії, партизанам, всім тим, хто виборював перемогу над ворогом. В листі до бійців, сержантів, офіцерів і генералів житомирських дивізій учасники мітингу запевняли, що зроблять усе, щоб місто стало ще кращим, ніж було до війни.

Джерело: zhzh.info