Камінне Село. Легенди та байки українського Стоунхенджа в лісах Полісся

Камінне Село. Легенди та байки українського Стоунхенджа в лісах Полісся

  Описуючи Камінне село (саме так його завжди називали місцеві), туроператори і блогери не соромляться словесних викрутасів: місце казок і чаклунства, битви Бога і диявола; український Стоунхендж, єдина біла пляма на мапі країни.

  Для більшої переконливості вдаються до вільного трактування історії, висловлюючи припущення, що саме тут, у землях древлян, заховане золото гетьмана Полуботка. І навіть бібліотека Ярослава Мудрого, - розповідає pravda.com.ua.

  Геологічний заказник Камінне село в Житомирській області цікавий і без зайвої реклами. За 25 кілометрів від українсько-білоруського кордону на 15 гектарах лісу застигли понад двісті гранітних валунів. Найбільші з них важать 20-30 тонн. Найвищі височіють на 4-5 метрів над землею.

  Цей природний ландшафт – як тренажер для розвитку уяви. Як конструктор, призначений для створення фантастичних світів.

  Одну з локацій, яку називають Камінням закоханих, гіди описують так: "Вони бігли один до одного в обійми. Раптом село закам’яніло. В цьому амурно-еротичному пориві вони завмерли навіки. Але їхня любов була настільки потужною, що і без тілесного контакту у них з’явилися каменята".

  Кожен, хто потрапляє сюди, вкладає в побачене своє: поселення ельфів, сліди неземної раси, язичницьке капище.

  Камінне село – ще й дзеркало, що відображає людські пороки й чесноти. Одні залишають у заказнику сміття і сліди вандалізму. Інші шукають сліди Бога.

  Як з'явилося Камінне село, чому його називають "українським Стоунхенджем", свідоцтва яких стародавніх промислів воно приховує, чим закінчилася битва добра і зла, та чи вщухла "бурштинова лихоманка" – в репортажі УП з Житомирщини.

  Бандитські фішки і корабельна сосна

  – Шамана одного сюди возив вночі, на повнолуніє. Той мантію надів, пішов колдувать. Я в машині закрився. Молотка взяв, під руку положив. Хто його знає, що у нього в умі?! 

  Фонетичні особливості мови водія Віктора, який пробирається лісами Олевщини на пошарпаному Opel Combo, передати на папері складно. Його артикуляційний апарат видає в ньому жителя тієї частини українського Полісся, яка межує з республікою самопроголошеного вусатого президента.

  У дні без опадів близько 40 кілометрів від Олевська до Камінного села забирають годину їзди. Але варто піти дощу або снігу, і значна частина дороги в містичне урочище обов'язково перетвориться на ще той квест.

  Буває, авто залишають і кілька кілометрів ідуть пішки.

  – Бачите, тут ще гірше, – дивиться у вікно Юрій Халімончук, колишній учитель, гід і краєзнавець. – Бобри працюють. Живуть в канаві. Риють ями постійно, намагаються зробити собі прохід на протилежний бік.

  Це – село Шебедиха. Тут близько 35 мешканців залишилося.

  У глухий край водити й возити туристів Халімончук почав у 90-х. Каже, інтерес зростає з кожним роком. Він прямо пропорційний довжині асфальтного покриття, яке поки що обривається десь на околиці Олевська.

   Складна логістика залишається каменем спотикання для всіх, хто зібрався в Камінне село. У рідкісних і малолюдних населених пунктах, що стоять на шляху, зустрічається бруківка, яка вела в 30-х роках до дотів і секретних штабів – не так далеко від цих місць проходив кордон із Польщею.

  Важкодоступність заказника дає два неочевидних плюси. По-перше, робить поїздку в урочище більш інтригуючою. По-друге, поки що оберігає унікальну флору і фауну від жахів цивілізації.

  – Тайговий ландшафт, – звертає увагу Халімончук на сосни, мох і лишайники. – Житомирське Полісся ще називають "українською тайгою".

  Гриби, ягоди, рододендрони. Вовки, лисиці, рисі, борсуки, козулі і навіть інколи лосі. Коли дізнаєшся докладніше про тутешню природу, стає зрозумілою ступінь бузувірства, з яким ще кілька років тому добувачі бурштину спотворювали ліси Олевщини.

   Останніми роками "бурштинова лихоманка", зі слів Халімончука, стихла. Цьому, крім активності силовиків і збурень Володимира Зеленського, знаходять і більш просте пояснення: "Майже все, що неглибоко лежало, тут вже розтягли".

  Хтось зачохлив помпи в своїх сараях. Хтось намагається переходити на легальний видобуток.

  – Ось там дорога пішла до урочища Корабель, – показує Халімончук. – Воно більше всього постраждало. Пам’ятаєте в інтернеті фото "місячних пейзажів", які залишили бурштинокопачі? 

  Там колись вирощували корабельну сосну. Її наші предки сплавляли по річці Уборть, яка впадає в Прип’ять, а далі – в Дніпро. 

  Років сім тому Корабель поділили між собою бандитські клани. А запит в пошуковій системі гугл про корабельну сосну в 2020-му видає насамперед сексистські замашки "слуги народу" Олександра Корнієнка, що не стосуються кораблебудування.

  – На цьому місці була точка – "фішка", так це називали, – розповідає Юрій. – Виходили хлопці, які контролювали цю ділянку. Спортивної статури, зі зброєю, засобами зв’язку. Зупиняли, питали, куди їдете.

  Зараз ажіотаж спав.

   "Принадність таємниці"

  Холодний до тремтіння вітер, похмурий день. Соковитий мох і вічнозелена папороть. Пізньої осені або взимку в Камінному селі найбільш контрастно проявляються дві його сутності.

  Одна – байдуже-холодна, безжалісна до часу і швидкоплинного людського життя. Друга – яка свідчить про те, що навіть бездушний граніт, якому близько двох мільярдів років, не може перешкодити зростанню чогось живого.

  Прибувши на місце, Юрій Халімончук звертає увагу і на рослини на валунах, і на аномальну сосну, чий корінь, упершись під землею в камінь, став рости вгору.

 
  Краєзнавець каже, що під час кожної поїздки в Камінне село можна знайти щось нове
  – Ось бруснична галявина, гляньте, яка гарна! – щиро захоплюється гід. – А там – сфагновий мох, вбирає вологи у тридцять разів більше, ніж він важить сам.

  Немов бешкетний хлопчисько, 56-річний Юрій залазить між двома брилами. Довжина вузької щілини, в яку він кличе, десять метрів. Ширина – від 40 сантиметрів до метра.

  – Я завжди пропоную пройти по цьому розлому, відчути енергетику, – треться він дутою курткою об шорсткі виступи. – Це легко, немає проблем – сьогодні сухо.

 
  Серед холодних валунів Юрій відчуває себе комфортно
 
 
  Халімончук: "Ми тут гості, а не царі природи, які роблять, що хочуть"
 

  Для людей, які страждають на клаустрофобію і панічні атаки, проблеми все ж можуть виникнути. Тож новачкам краще спершу подумати.

  – Коли заходимо сюди групою, починаємо видавати сакральний звук. Аура – дивовижна. Неймовірне місце. О-о-о-ммммм!

  – Давайте разом? – пропонує репортер УП.

  – Давайте. О-о-о-ммммм... Бачите, лише вдвох, а який резонанс! Уявіть, який він, коли багато людей.

  Різного розміру і форми валуни Камінного села розбурхують фантазію. Щоб уявити, на що вони схожі, не потрібно галюциногенних поганок і мухоморів, яких в лісах Житомирщини досить, як і їстівних грибів.

 
  За словами гіда Юрія, доказів, що в Камінному селі жили люди, поки немає. Але поруч є залишки людської діяльності
 

  Помітивши найменшу схожість з прозаїчним зовнішнім світом, провідники і туристи, які їдуть сюди на вікенд, дають камінню свої назви

  – Ось Піраміда, – показує Халімончук. – Цей також нагадує гору Кайлас в Китаї. А з іншого боку – Почекуна (робота скульпторки Маргрід Ван Бреворд, яка стала інтернет-мемом – УП).

 
  Піраміда –  один із найпомітніших валунів
   Є тут свої Кит, Тукан, величезна Скриня і Печера гобітів. Одне з головних питань – як вони тут з'явилися? – Юрій задовольняє трьома версіями.
   – Перша – льодовикова, – каже він. – Нібито 20 тисяч років тому льодовик, який рухався з півночі, притягнув сюди ці камені – десь із Скандинавії, Карелії.
 
  Інша версія спростовує попередню, і вказує на те, що це каміння місцевого походження. Що по суті – це залишки давніх гір. Це – виходи на поверхню українського кристалічного щита, який тягнеться від Рівненщини і майже до Азовського моря.
 
 
  Якщо не знати про Камінне село і випадково наштовхнутися на нього в лісі, то можна легко повірити в його містичну природу
 

  Коли гості звертають увагу на дивну деталь одного з валунів, Халімончук із задоволенням ділиться і третьою гіпотезою, що гріє душу уфологів.

  – Якщо подивитися на цю стіну, на майже ідеально рівну поверхню, місце виглядає ще цікавішим. 

  Можливо, ці камені розійшлися внаслідок тектонічних глобальних процесів. Може бути й таке, що то сліди позаземних цивілізацій, – залишає він простір для польоту думки.

 
  Юрій заряджається від валунів енергією і позитивом
   – Для того, щоб такі речі збагнути і припустити, треба прочитати книгу геолога Ростислава Фурдуя "Прелесть тайны", – пропонує гід. – Там є розділ і про каміння, і про піраміди. Їх при нинішніх технологіях і техніці просто нереально відтворити.

  Звісно, ортодоксальна наука сміється з таких версій (позаземне походження пірамід – УП). Але, хлопці, зробіть! Видовбайте так правильно геометрично такий масив. Затранспортуйте на колодках чи на якихось плотах. І встановіть на таку висоту!

  Чистилище

  Час у Камінному селі неначе сповільнюється. Тягар людини зі смартфоном стає легшим. Тут можна ходити годинами, вишукуючи незвичайний ракурс для фото. Дивуватися, фантазувати, медитувати.

  Без гаджетів і камер люди, що жили в цих лісах до технічної революції і цифрової епохи, покладалися на пам'ять, передаючи легенди з покоління в покоління. Дві з них зберігали старожили найближчого села Рудня-Замисловицька, розташованого за два кілометри від заказника.

 
  Халімончук: "Час від часу беру мішки і ми збираємо сміття. Буває, що дуже багато залишається від людей"
 
 
  Туристи залишають "обереги", сподіваючись на чудові зміни в житті
 

  Про те, як урочище отримало свою назву, Юрій Халімончук повідомляє, стоячи біля Божого каменю і дерев'яних сходів, що ведуть нагору. Іконка і різнокольорові смужки тканини, залишені паломниками, говорять про особливий статус локації. А медичні маски – про пандемію.

 
  Божий камінь – найпопулярніше місце серед туристів
 
 
  Особливо вразливі туристи, перебуваючи тут, майже впадають в екстаз
 
 
  За однією з версій, валуни – частина гірського масиву, який йде під землю на глибину до кілометра

  Обидві легенди про виникнення Камінного села актуальні у всі часи. Їхня мораль підходить і для темного Середньовіччя, і для епохи нездійсненого комунізму, і для дикого капіталізму.

  – Колись по сусідству стояли два села – бідне та багате. Трапився голод, бідняки прийшли просити допомогу. Багаті послухали їх та мовчки розійшлися по домівках, – переказує гід почуте від місцевих бабусь.

  Ще одна спроба отримати допомогу теж закінчилася нічим. Бідняків проігнорували вдруге.

  Бог, який спостерігав за жадібністю багатіїв, гнівався, а Диявол задоволено потирав руки. Коли жебраків прогнали втретє за допомогою палиць і каменів, Бог вмить перетворив село в кам'яне.

 
  Флора Камінного села – окремий світ для досліджень
 

  Друга легенда своєю епічністю гідна місця в кінематографічному Всесвіті Marvel. Вона теж про жадібність, тільки з єзуїтською ноткою.

  – Було одне село. Якось повз нього йшов один, попросив жінку хліба. Вона відмовила, сказала, що бідна вдова, живе у великій скруті. Показала на сусідню хату, де люди були значно заможніші. 

  Вийшов господар та поклав в торбину цілу паляницю, – розповідає Юрій.

  Коли подорожній покинув село, присів на горбок і витягнув хлібину, вона виявилася каменем, який тільки за формою нагадував хліб.

 
  Той самий камінний хліб. Ще його називають Компас. Якимось дивом тріщини на ньому вказують на сторони світу
 

  На лихо псевдогарного самарянина, а заодно і всіх його сусідів, під виглядом волоцюги переховувався Бог. Після того, як село скам'яніло, розгорнулася головна битва.

  – Саме на цьому місці, між Богом і Дияволом, – показує краєзнавець. – Бог врешті скинув Диявола у прірву. 

  Цей валун внаслідок битви розколовся на дві частини. Більша – Божий камінь, тому що добра на світі більше. Менша – камінь Диявольський.

Лісники зробили драбину, щоби наверх можна піднятися. Там, за легендою, залишився слід Бога.

   
  Неоязичники приїжджають в Камінне село, щоби вклонитися духам і божествам
 

  Значущості історії додає черговий атракціон, який пропонують туристам: пролізти ще однією ущелиною. Але тут клаустрофобам вже точно потрібно задуматися.

  – Щоб повністю очиститися від всіх гріхів, омолодитися, треба пройти через оце чистилище, – вимовляє Юрій насторожуюче слово. – Це як дві мембрани. Це – Божий камінь. Це – Диявольський. Плюс і мінус. Добро і зло.

 
  Байки для туристів вигадують на основі легенд, почутих від старожил сусідніх сіл
 

  Пройти вертикально весь цей розлом зможе тільки справжній гобіт. В кінці чистилища доведеться нахилятися, а потім ставати навкарачки – шлях до світла в кінці тунелю тернистий і небезпечний.

  – Це не кожний може зробити, – робить корисне і своєчасне зауваження гід. – Я людям говорив: "Боятися не треба, за статистикою застрягає тільки одна людина з групи". Але коли такі випадки трапилися в мене і моїх колег, ми вже обережніше ставимося до цього.

  Ніяким штучним чином витягнути, виштовхнути не вдається. Треба, щоб людина не втрачала самообладання, не панікувала, слухала наші інструкції. 

  Нажива на живиці

  Перебуваючи в Камінному селі, легко повірити в невипадковість світобудови. Гід Юрій Халімончук постійно вказує на нерукотворні деталі, з яких у цьому давньому лісі складається окремий світ, в якому все переплетено і взаємопов'язано. Порушити цю гармонію може лише людина.

  – На дубах утворюються такі шишечки, – піднімає з землі Юрій маленькі круглі кульки. – Це – галли. От ми один для наукової мети, для пізнання розкриємо.

  Краєзнавець винувато натискає пальцем на шкаралупу, з якої пузириться хтонічна рідина.

  – Бачите? Комаха в лялечку перетворюється, щоб там перезимувати. Тут є тепло, поживні речовини. 

  Наші предки збирали галли, сушили, перетирали, змішували з водою і виготовляли чорнила.

  Щоб зрозуміти, як просто знищити живе, вистачає і показаного Халімончуком дидактичного експерименту. Але гід наостанок наводить ще кілька наочних, антропогенних, як він їх сам називає, прикладів.

  – Трапився величезний акт вандалізму, – каже він. – В цьому році приїхали з Коростеня наші горе-сусіди. Обдерли з валунів більше ста ящиків моху для ландшафтного дизайну.

  Здерти мох можна дуже швидко. Але для того, щоб все повернулося, треба добрих десять років.

 
  Головна місія Юрія Халімончука –  навчити людей цінувати природу
 

  – Це так звана "піч", місце, де виготовляли деревне вугілля ще років 150-200 тому, – продовжує показувати Юрій сліди людини. – Без деревного вугілля не було б заліза. Уявіть скільки років тривав процес, якщо з’явився такий пагорб! 

  Дерева потрібні були для виготовлення скла, заліза. Йшли на дрова, були будівельним матеріалом. Тому на Поліссі букові ліси зникли – людина знищила.

  Дерева віддали багато, нічого не отримавши взамін.

  Юрій Халімончук зупиняється біля стовбура сосни з геометрично правильними зарубками, на які мало хто звертає увагу. Їх залишили здимщики, представники старовинної професії, яких можна було тут зустріти ще два-три десятиліття тому.

 
  Сліди зниклої в цих краях професії багато хто не помічає
 

  – Спеціальними інструментами робили так звану "підсочку". Зрізали кору, залишали насічки під певним кутом. Обробляли хімікатом, щоб сосні боліло, щоб витягувало її кров – живицю, яка стікала у спеціальні ємності.

  Потім живицю везли в Коростень на завод, де виготовляли каніфоль, лаки, фарби, скіпідар та інше, – пояснює гід.

  Після розповідей Юрія символічним і дивним виглядає той факт, що бурштин, яким багаті навколишні надра – це та ж живиця, затверділа кров найдавніших хвойних.

 
  Камінь і живі організми переплелися в одне ціле
 
  Формулювання, до якого вдається Халімончук, кажучи про одну з головних цілей паломництва в Камінне село, схвалила б і Грета Тунберг, і гуру йога-студій, і екосексуал Іван Дорн: "Ваші вібрації душі і тіла входять у рівновагу з потужними вібраціями цього місця, природи і планети загалом".

  Ці слова, які здаються пафосними, стають не такими вже й патетичним на зворотному шляху до Олевська, коли авто повзе через ліс, в якому ховаються бурштинові копальні.

  Місцями працює важка техніка. Прокладає шлях до живиці і наживи тих, хто продовжує добувати бурштин, вдаривши по руках із владою.

  У цей самий момент згадуються контури Божого каменю, який затьмарив розмірами Диявольський.

  Залишається вірити, що стародавні казкарі, як зберегли легенди про Камінне село, не помилилися в пропорціях: добра в світі більше, ніж зла. І відчуття   міри, ніж жадібності, теж.


Євген Руденко, Ельдар Сарахман, УП

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

ОСТАННІ КОМЕНТАРІ

 

 

 

 

 

 

 

 

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

BP link u

Go to top
JSN Time 2 is designed by JoomlaShine.com | powered by JSN Sun Framework