Відповідно й назва сіл складається з таких двох слів. Деякі села називаються Зеленим Гаєм. Дуже гарні імена, можна навіть сказати - поетичні, які відразу навіюють уявлення, що даний населений пункт тісно пов'язаний з лісом.

  А от село Гай, що входить до Рудня-Городищенської сільради Житомирського району, ніякої "приставки" чи уточнення не має - просто Гай. Ніби той, хто називав це село, що розташоване між лісів та ідеальних для худоби пасовищ, так і не надумав, якому прилеглому гаю віддати перевагу.

  Проте під час чергової поїздки туди кореспондента газети "Сільське життя" уточнення до Гаю з'явилося саме собою - мова піде про зимовий Гай.

  За даними у місцевій бібліотеці, що розташована у клубі, що досить непогано зберігся ще з колгоспних часів, село Гай назвати древнім навряд чи можна. Воно засноване лише у 1900 році, коли ці землі були у складі багатонаціональної Російської імперії і саме тут, серед лісів місцеве земство продавало землі, які викупляли та оселялися, в основному, жителі з села Троянів. Гаївчани займалися скотарством та землеробством, хоча великих здобутків від землі не очікували, бо вона тут піщана і малородюча. Городину для себе селяни вирощували, але, враховуючи те, що природніх пасовищ, місць для заготівлі сіна, тут було вдосталь, то саме тваринництво було головною галуззю виробництва.

  Під час встановлення радянської влади сто років тому тут було створено Гаївську сільраду. Коли почалася колективізація, то у 1930 році у Гаю було засновано колективне господарство (скорочено - колгосп), що отримало назву "ХVІІІ партз'їзду". А у 1958 році чотири таких господарства з сіл Р.Городище, Гай, Соснівка та Роздольне були об'єднані у великий і потужний колгосп "Дружба" з центральною садибою у селі Рудня-Городище.

  Це спонукало до прискорення соціально-економічного розвитку села Гай. Найбільшого розквіту воно зазнало у 70-ті роки минулого століття, коли на кошти колгоспу "Дружба" були збудовані тваринницькі ферми, медпункт, клуб, магазин, багато будинків для місцевого люду, який працював у гаївському відділенні колгоспу і мав упевненість у власному майбутньому.

  Та прийшли лихі часи так званої "незалежності", які вчергове історично довели, що як тільки в Україні хтось намагається створити самостійну державу, то все закінчується "добою руїни".

  Коли припинив існування колгосп, то всі стали "багатими", бо отримали земельні та майнові паї, але яка від них користь, якщо новим землевласникам не було чим обробляти ту землю чи утримувати худобу? Запустіли ферми. Правда, більш-менш збереглися - порівняно з іншими селами, де подібні споруди "розметено" до фундаменту, а ті, що збереглися, настільки занедбані, що у людей старшого покоління це викликає лише сльози на очах - це ж скільки праці дідами й батьками було вкладено, щоб звести колись могутнє господарство, і як швидко "реформатори" на догоду своїм закордонним господарям знищили по Україні майбутнє таких сіл, як Гай?

  За мовчазної безучасті до цього процесу самих селян, що і є основною причиною всіх сільських бід в Україні, Гай проходить всі "інстанції" знищення: спочатку тут була ліквідована приватна власність, затим колгосп, потім сільрада, а за нею й школа. І все - на довгі роки дане село втратило будь-який прогресивний розвиток.

  В останні роки, за часи головування у Руднє-Городищенській сільраді Івана Нероди дещо змінюється на краще й у Гаю. Проте до темпів розвитку колгоспних часів тут найближчим часом навряд чи дотягнуть - бюджет надто "куций". Хоча Іван Васильович, який застав останні роки існування колгоспу "Дружба" і навіть очолював його, намагається звести кінці з кінцями, все ж оптимізму в очах гаївців поки що не спостерігається.

  Перед новим роком тут біля клубу лагодили новий паркан. Справа добра, але хіба цементні роботи варто робити взимку? Чи не розсиплеться все вже невдовзі?

  Та справа у тому, що зараз на це ніхто не звертає уваги - будівельні роботи, які мають вестися лише влітку, проводяться у районі у багатьох місцях. І ніхто цього "не бачить". Бо всі, хто задіяний у цьому процесі, від виділення коштів з бюджетів до будівельників і контролерів, зацікавлені у тому, щоб якомога швидше "освоїти" ці гроші. Особливо це стосується видатків на мільйони гривень.

  Промінь надії на покращення ситуації в селі Гай пробив минулого року, коли стало відомо, що сюди прийшов німецький інвестор, який вирішив на залишках колишніх колгоспних споруд створити козину ферму.

  Поки що тут облаштовано одну споруду, в іншій обладнано офіс, ще дві ферми у стадії ремонту. Протягом року існування значних досягнень у цього тваринницького підприємства поки не видно. Всього тут утримується 270 кіз, з яких 144 - великі. Їм створені необхідні умови, приміщення, за потреби, опалюється. Місцеві працівниці у кількості декількох осіб надоюють 15 літрів молока на добу. Не з кожної кози, а - всього. Увесь цей надій йде на годівлю молодняка, бо грудень - це пора окоту. Зараз і тварини, і працівники ферми очікують на весну, коли зазеленіють навколишні пасовища і настане сприятлива пора для кіз, що завелися в Гаю. Дуже хочеться сподіватися, що їхня доля буде кращою за долю корівок з колишніх колгоспних ферм. Хоча сумніви у гаївців все ж є - щось ніяк господар-німець не може порозумітися з найманими керівниками господарства. За рік змінилося вже декілька. Тому вважають місцеві селяни, щось тут не все так, як хочеться.

  Що ще можна сказати про зимовий Гай? Тут працює фельдшерський пункт, магазин, їздить рейсовий автобус. Взимку тут дійсно гарні краєвиди.

  Іноді в Гаю чути пісні в оселях - це відзначають прибуття на "побивку" місцевих жителів з-за кордонів. Частенько такі зустрічі стають для заробітчан та їхніх сімей справжнім випробуванням - іноді конфлікти та взаємні образи і звинувачення закінчуються розпадом сімей, як і в кожному українському селі, мешканці якого втікають з "райського" життя у "незалежній" державі світ за очі на заробітки.

  Ось так, якщо коротко про життя-буття далекого від цивілізації села Гай, яке намагається вижити в умовах "реформ" на шляху нібито "євроінтеграції", якою манять нас вже більше чверть віку, як кіз на місцевій фермі морквиною.

  А літній Гай можна побачити ТУТ.

 Сергій Юрченко, silske.org

Новини Житомира