Тут було все – і джипінг по піску на нашій Сузукі, і два святих джерела з крижаною водою, і юні черниці, які приймали нас як своїх, і похмурий священик, який тикав у мене довгою спідницею – «А ну швидко одягла!!!», і навіть страуси були. Але про все по порядку.

УРОЧИЩЕ КИПЛЯЧЕ

  Я не можу зарахувати себе до прочан, на жаль. І подорожі по святих місцях – не зовсім мій вид подорожей. Тим не менш, у наших експедиціях ми постійно проїжджаємо храми, монастирі, церкви і церквушечки всіх релігій світу. Але пишемо тільки про тих, де нам було настільки круто (з різних причин), що ми й самі хотіли б туди повернутися колись іще.

  Урочище Кипляче – одне з таких місць, місць безумовної любові і захоплення з першого погляду. Тут, крім неймовірної природи Полісся, розташовані два монастирі за 5 км один від одного – чоловічий і жіночий.

  Як водиться, чоловік був першим.

  Все почалося ще на початку XX століття, коли на березі річки Ірша, біля природного джерела, була знайдена чудотворна ікона Казанської Божої матері. Зрозуміло, тут же був зведений монастир – чоловічий, Свято-Казанський, а джерело стало святим цілющим, чому є безліч документальних свідчень. Першими насельниками монастиря були афонські ченці.

  Втім, у смутні часи прийшли «червоні» і все поламали: у 1921 році монастир був зруйнований, ченці розстріляні, джерело засипане.

  Сьогодні монастир відновлено, а джерело (купіль) вважається одним із найчистіших джерел у світі (!). Вода круглий рік має однакову температуру – плюс 4 градуси.

  На території монастиря є дерев'яний Храм, куди строго-настрого не пускають в джинсах і з червоною помадою. Місце з тих, де ти моментально відчуваєш себе чистішим, навіть просто пройшовшись по території. Енергетика щастя. Не брешу.

  Звичайно, в жіночий монастир ми поїхали теж, хоча й без особливих сил, якщо чесно – голодні (на відстані найближчих 30 км – зовсім ніде поїсти чи відпочити), втомлені, виїхали на світанку без першої ранкової чашки кави...

  ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР АФОНСЬКОЇ ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ

  Тут все по-жіночому акуратно, чисто і ніжно.

  Місце надзвичайне у всіх відносинах:

По-перше, тут живуть за строгим афонським законам: підйом о 3.00 і занурення в крижану купіль.

По-друге, тут живе найстаріша черниця в Україні – Іоанна, і їй 105 років.

По-третє (і тут увага!), вода в купіль витікає з-під вівтаря Храму святих великомучеників Кипріяна і Устини, що означає захист від будь-якого «чаклунства і чародійства».

  По-четверте, весь свій прожиток насельниці монастиря добувають і вирощують у теплицях і на власних полях: тут свій мед, сир, молоко, масло, фрукти, зелень, ягоди, яйця та багато іншого. Крім цього, вони випікають дивовижно смачний хліб і виробляють косметичну продукцію з натуральних компонентів: особисто я затарилась масочками, цілющими мазями, чаями і медом.

  А, і спеціальними травками «від чародійства».  Тут є навіть міні-страусина ферма, невеликий парк на березі озера і, звичайно, цілюща купіль.

  Ніде не приймали нас так, як тут. Черниці – зовсім юні усміхнені дівчата – розповідали нам про історію свого монастиря, про гору Афон і головний принципі гостинності – нагодувати свого гостя.

  Суп, каша з печі, власноруч виловлена риба з озера, яку мандрівники годують хлібом прямо з рук, домашній сир, полуниця, запіканка і полуничний торт з вершками, власної випічки – все було настільки смачно, що неможливо було не їсти.

  Спочатку нам було ніяково, ми відмовлялися, але черниці пояснили нам, що це Богородиця зустрічає нас, і відмовлятися не можна. Наостанок я хоробро пірнула в крижану купіль. З головою. І ось заради цього відчуття ПІСЛЯ, мені хочеться ще не раз повертатися в ці місця. А от хлопчики нашої команди не ризикнули.

  Для довідки: сюди можна приїхати пожити, якщо ви жінка. Можна стати послушницею. Можна просто провести тут кілька годин. Можна багато, не можна тільки одне: НЕ купити місцевий монастирський сир. Ось, візьміть на замітку.

Джерело: findinukraine.com.ua

Всі новини Житомира