Новоград-Волинська в’язниця була відкрита приблизно у 1865 році: "Помещается тюрьма на окраине города, в каменном здании, обнесенном каменною оградою. Здание казенное, устроенное по Высочайше утвержденному образцу. В здании камер 32. По расчету кубического воздуха здание может вмещать арестантов 100, помещалось же в 1879 роду высшее число арестантов 210… Больница устроена на 8 кроватей. Надзирателей при тюрьме 7… При тюрьме имеется церковь, в которой совершается богослужение младший соборный священник. Школы не устроено по тесноте здания, а грамоте обучал священник тюремной церкви". Так виглядала тюрма у 1880 році і майже без змін споруда проіснувала до 1918 року, - розповідає novograd.city.

  Після жахливих років революції та Громадянської війни міська в’язниця мала жалюгідний вигляд: вибиті шибки, зламані віконні рами, розкрадений посуд та ліжка. Приміщення було непридатним для утримання арештантів. А злочинців в той час більшало. З появою кордону між Україною та Польщею в Новограді-Волинському зросло число порушників прикордонного режиму. Крім того через місто проходили величезні загони військових, що поверталися з фронтів додому. Дезорганізовані підрозділи наводили жах на городян. Хаос в управлінні містом і прикордонною зоною призвів до збільшення кримінальних елементів. Містом блукали підозрілі особи, здебільшого зі зброєю в руках. Декого міліція арештовувала, але традиційні місця утримання арештантів були переповнені.

  З остаточним встановленням у Новограді-Волинському радянської влади в’язницю підпорядкували Новоград-Волинському бюро юстиції, а безпосереднє керівництво установою здійснював завідуючий тюремно-каральним підвідділом Андрєєв. На початку липня 1920 року юридичний відділ провів обстеження в’язниці, яка на той час вже була перейменована у Будинок примусових робіт (БУПР). Російська абревіатура закладу – ДОПР – "дом принудительных работ" також вживалася в офіційних документах. Штат його співробітників ще не був набраний, однак відновлювальні роботи розпочалися. В середині липня в БУПРі обладнали лазню та підвели електричне освітлення. Тоді ж був складений кошторис ремонтних робіт.

  Наприкінці 1920 року юридичний відділ приступив до підбору працівників, адміністрації та наглядачів БУПРу. 30 листопада 1920 року Новоград-Волинську в’язницю черговий раз обстежили. Перевірка констатувала, що "стекла в окнах большей частью отсутствуют, некоторые рамы поломаны, печи испорчены, двери сорваны с крюков, а в некоторых и вовсе нет, нары, кровати, котлы расхищены, электрическая проводка снята".

  За результатами огляду було ухвалене рішення "…приспособить в первую очередь 5-10 небольших камер тюрьмы в первом этаже с правой стороны … в бывшей тюрьме необходимо: 1) остеклить оконные переплеты; 2) сделать зимние рамы и остеклить их; 3) капитальный ремонт печей с постановкой печных вьюшечных приборов; 4) побелить стены и потолки; 5) очистить клозет и выгребы при нем; 6) устроить перепроводку в коридоре; 7) заделка дверей во 2-й этаж; 8) устройство дверей в помещения; 9) очистка труб; 10) ремонт кухни, очагов в ней, остекление оконных переплетов и побелка стен и потолков… вытребовать от бывшего зав Укопгоссора т.Соловкова все чертежи зданий бывшей тюрьмы, составленный Укомгоссором в июле месяце сего года".

  Для ремонту приміщення в’язниці 2 лютого 1921 року було надано кредит у 2 млн крб. Нашвидкоруч вдалося відремонтувати 5-6 камер, кухню і спорядити її деяким посудом. 27 січня до ДОПРу було переведено понад 50 ув’язнених. Ця дата є своєрідним "Днем народження" установи нового – ДОПРу. Одночасно з переведенням до будівлі в’язнів юридичний відділ почав формувати адміністрацію установи. Було видано наказ про реєстрацію всіх бувших працівників в’язниці. Однак з’явився лише бувший завідуючий тюрмою та три наглядачі, а решта вже знайшла собі іншу роботу.

  На кінець січня 1921 року лише чотири наглядачі охороняли 50 небезпечних в’язнів. Невдовзі штат ДОПРУ поповнився новобранцями і складався з завідуючого, його помічника з господарської роботи, одного старшого наглядача, однієї наглядачки та 19 молодших наглядачів. В той же період в ДОПРі планувалося влаштувати школу писемності, однак, через відсутність відремонтованих приміщень, відкриття її відклали на невизначений термін.

  В лютому – березні 1921 року, незважаючи на брак будівельних матеріалів та обмежене фінансування, прискореними темпами проводився капітальний ремонт ДОПРу. За два місяці силами арештантів відремонтували 17 камер. Одну з камер обладнали під лікарню, а іншу під прийомний покій. Почалися роботи по ремонту лазні.

  В 1920-1921 роках кількість арештантів у ДОПРі коливалася від 50 до 500. 4 березня в ДОПРі утримувалося штатна кількість ув’язнених – 200 чоловік. 5 березня 1921 року народний слідчий 1-ї дільниці Новоград-Волинського повіту здійснив перевірку утримування затриманих під вартою при Новоград-Волинській повітовій міліції: "Помещение для арестованных состоит из одной комнаты около 8 аршин длиною, шириною около 6 аршин и высотою 5 аршин. В этой комнате 2 окна с железными решетками. Комната светлая и теплая. При комнате имеется передняя для стражи… в чистоте содержится 12 человек арестованных, из коих: 4 человека числятся за особым отделением Северной пограничной стражи и содержатся с 19 февраля по распоряжению коменданта того же отделения до особого распоряжения с применением принудительных работ; 1 человек – сотрудник Уопродкома, арестован председателем Уопродкома на 10 суток в административном порядке с 4 марта; 4 человека за Народным следователем 3 участка – с 4 марта; 1 человек – милиционер по обвинению в преступлении по должности. Всем этим арестованным не выдается никакое довольствие (нет средств на их содержание)".

  14 березня 1921 року народний слідчий 1-ї дільниці Новоград-Волинського повіту, завідуючий другою ділянкою здійснив перевірку утримання арештантів при 10-му міліцейському районі Новоград-Волинського повіту. При цьому було виявлено: "помещение для содержания арестованных находится в особом домике в котором 3 небольших комнатки в которых с соблюдением санитарных условий можно было содержать не больше 15 арестованных, … оказалось 28 человек арестованных по распоряжению особого поста № 8 особого отдела Северной пограничной стражи и начальника заградительного отряда, из коих 15 человек в том числе и малолетние задержаны за попытку перейти границу 13 марта утром и 13 человек военнопленных красноармейцев, бывших в плену у поляков и возвращавших из плена тоже с 13 марта. Кроме того: 7 человек содержатся по распоряжению того же заградительного отряда: из них 4 человека являются подвозчиками эмигрантов за границу, 2 человека – жители м.Городницы по распоряжению Особого отдела за проход демаркационной линии без надлежащего пропуска утром 18 марта … (за убийство – 2 человека)".

  З появою продовольчого податку новим "контингентом" БУПРу стали селяни навколишніх сіл, які не захотіли чи не змогли виконати продподатку. У період з 1921 по 1923 роки їх налічувалося аж 269 чоловік.

  Злочинці неодноразово намагалися втекти з в’язниці. Вдала спроба сталася у березні 1923 року. Вартовий БУПРу під час обходу зайшов до однієї з камер. Злочинці зненацька накинулися на нього і жорстоко побили. Відібравши ключі нападники звільнили своїх товаришів. Втікачів виявилося дванадцять. Вони зв’язали охорону, забрали гвинтівки й кулі та втікли в напрямку Рогачівського шляху. Біля лісу бандити пограбували місцевих селян та засіли в лісі. Через деякий час, загін міліції підсилений курсантами Звягельської радпартшколи поїхали навздогін утікачам. Злочинців догнали біля Рогачівського лісу і запропонували здатися. Бандити відповіли стріляниною від якої загинув курсант радпартшколи та отримали поранення міліціонер і один селянин. Зворотнім вогнем було вбито 6 злочинців, однак трьом пощастило сховатися. Невдовзі трьох втікачів схопили і віддали під суд. Житомирський губернський суд виніс вирок – ватажку дали вищу міру покарання – розстріл, а двом іншим дали 4 роки суворого режиму ув’язнення.

  Незважаючи на специфічне призначення БУПРу, міське керівництво розглядала будівлю, як додаткове приміщення під зберігання зерна, так званий запасний "ссиппункт". А в офіційних документах, датованих початком жовтня 1923 року, установа іменувалася як "бувше приміщення ДОПРу". Більшовики щиро вірили в швидке викорінення в державі злочинності. Не дарма 27 червня 1921 року вулицю Велику Тюремну перейменували у Волі.

  Коли Новоград-Волинський будинок примусових робіт припинив своє існування наразі не встановлено. За спогадами старожилів у 1933-1941 роках тут містилися гарнізонна гауптвахта та склади. Хоча інші стверджують, що перед самою війною з в’язниці зробили колгоспний двір де на відпочинок зупинялися селяни які приїздили до міста на базар і по інших справах.

  Достеменно відомо, що в період тимчасової німецько-фашистської окупації споруда використовувалася за своїм прямим призначенням тут була відкрита в’язниця. Протягом 1941-1943 років в ній було замучено і розстріляно біля 7200 чоловік.

  Після завершення 2-ї світової війни в’язницю перейшла у відання військових. В ній розмістили артилерійський склад та гарнізонну гауптвахту. Але враховуючи потенціальну небезпеку для міста набоїв, що тут зберігалися, у 1952 році їх було вивезено за межі міста, а приміщення перепрофілювали під зберігання військового майна. На першому поверсі зробили продуктовий склад, а на другому і третьому – речовий. Біля п’ятдесяти років тюремний замок залишався складом КЕЧ. У 2004 році військові звільнили приміщення. Склад було закрито, а будівлю передали в оренду приватним особам під склади. Однак за новим призначенням тюрма не використовувалася і стояла порожньою. Приміщення залишилося без власника чим скористалися лихі люди. На сьогодні тюрма повністю розграбована – побито печі з яких викрали металеві частини. На підлозі і досі валяються цеглини з написом "Фридман". Варварські видерли труби, зірвали підлогу з унікальними написами арештантів датовані 1890-ми роками. Дах в’язниці в суцільних дірках і протікає. В багатьох місцях стеля намокла і відсиріла. Балки просіли. Грати на вікнах видерті. Двері зняті з петель і зникли у невідомому напрямку. Лише вітер блукає коридорами 150-річної споруди.

  Будівля зуміла встояти в роки першої світової війни та революції. Німецько-фашистські загарбники не встигли зруйнувати тюрму. Більше 50-ти років військові доглядали за об’єктом. І лише останніми роками влада не зуміла завадити вандалізму. Розграбовано одну з найстаріших будівель міста. По аналогії з 1920-ми роками виникає пропозиція: якщо не може відновити будівлю власними силами то, напевне, є сенс передати її тим, хто здатен відремонтувати будівлю та зберегти пам’ятку історії та архітектури?

Віктор Ваховський, краєзнавець

Новини Житомира