Шляхи виходу із задавненої водної кризи обговорювали фахівці галузі, науковці, громадські активісти, представники влади на засіданні круглого столу “Чи будемо з водою. Що впливає на якість питної води: питання та відповіді”, - у матеріалі пресслужби КП “Житомирводоканалу”.

  У заході взяв участь директор КП “Житомирводоканалу” Андрій Нікітін, який розповів про особливості реалізації проєктів із модернізації підприємства. У своїй доповіді він сконцентрував увагу на викликах і ризиках, з якими зіштовхуються українці на шляху до чистої питної води. Одним із таких є проблема розконсолідованості суспільства: так, нібито попит на воду хорошої якості є, але водночас, коли з’являється можливість щось змінити на краще, влада окремих міст не хоче брати на свої плечі відповідальність за реалізацію таких важливих, але водночас надзвичайно важких проєктів. Так, свого часу Світовий банк мав на меті надати фінансування більшій кількості українських водоканалів, але певні міста навіть не змогли пройти такий простий, з одного боку, але заполітизований, з іншого, етап, як прийняття депутатами на засіданні місцевої ради погодження на отримання кредитних коштів для покращення системи водопостачання та водовідведення міста.

  Для того, щоб вирішити системні проблеми, які накопичувались роками, мають застосовуватися системні рішення: водно-каналізаційна галузь в цілому і кожне окреме підприємство зокрема має мати стратегію розвитку і підтримку влади, — лише у такому випадку можливий рух до змін:

  “Місто Житомир має кредит від Світового банку, і в рамках цих коштів ми реалізовуємо проєкти, які направлені на покращення якості послуг, на покращення екології та на зменшення втрат води. Це один з чинників того, що Житомир має водопровідно-каналізаційне майбутнє. Але це не єдина запорука нашого гарного та світлого майбутнього: Житомир має свою стратегію, яка розроблена водоканалом на підставі аудиту і заключень, які робилися в рамках проєкту Світового банку німецькою компанією, яка повністю і цілком підтримується місцевою владою, органами місцевого самоврядування, міським головою та його профільними заступниками — і це ще одна запорука”.

  Андрій Нікітін у своїй доповіді сконцентрував увагу на тих труднощах, які доводиться долати під час “реанімації” водоканалів: через відсутність у країні стратегічного підходу до відновлення галузі водопровідно-каналізаційного господарства та до використання коштів, наші потенційні інвестори втрачають інтерес до співпраці із Україною. Наша країна поки що не готова до системних модернізаційних проєктів з великими бюджетами та складними технологіями. Наразі Світовий банк пригальмував процес фінансування нових проєктів з модернізації українських водоканалів. Водночас і у мешканців країни, і у влади має бути розуміння: щоб досягнути хорошого рівня надання послуг водопостачання та водовідведення, має бути відповідне фінансування:

  “Для того, щоб досягти рівня нормальної європейської країни по послугам водопостачання та водовідведення, ми маємо отримати 40 млрд інвестицій, і терміново це 2,5 млрд — на каналізаційні очисні споруди, 2 млрд — на водопровідні очисні споруди і 3 млрд — критично необхідні на ті мережі, які щодня в нас обвалюють проїжджі частини і не дають стабільно постачати воду людям”.

  Одним із найбільших викликів, перед яким ми постаємо, - це проходження усіх бюрократичних процедур. Тільки на процедуру “Оцінка впливу на довкілля” доведеться витратити до 11 місяців. У цивілізованих країнах отримання експертного висновку може затягнутися до 3 місяців. Це гальмує рух проєктів та розвиток водоканалів:

  “Сьогодні ми виглядаємо, як країна, яка 628 років буде відновлювати свої мережі водопостачання та водовідведення, не маючи стратегії. В європейських країнах 30% тарифів складають інвестиції, в Німеччині — це 60%. Там люди розуміють, чому вони платять 4 євро за 1 м3 води та стоків: що 2 євро 40 центів це є самоінвестиція”.

  Якщо ми хочемо мати питну воду хорошої якості, чисте довкілля і краще здоров’я, то маємо стратегічно підходи до вирішення проблеми занедбаності однієї із найважливіших галузей, яка забезпечує нашу життєдіяльність. Шлях виходу із кризи, яку переживає водно-каналізаційне господарство, — якісне управління активами, розгалужена система місцевих стратегій водоканалів, яка дозволить гармонійно та синхронно модернізувати підприємства, узгодженість дій місцевої та центральної влади, якісна тарифна політика, навчання кадрів, здатних ефективно працювати у проєктах реконструкції очисних споруд та каналізації.

Новини Житомира