Сюрприз зі знаком плюс - зростання поставок дизпалива в зв'язку з новою можливістю транспортування по трубі, зі знаком мінус - введення мит на білоруські бензини.

  Ключовим об'єктом для поставки на ринок України білоруського палива є лінійна виробничо-диспетчерська станція (ЛВДС) «Новоград-Волинський» нафтопродуктопроводу «ПрикарпатЗахідтранс».

  Частка білоруського дизпалива на українському ринку в останні роки знижувалася через те, що воно не витримувало конкуренції з російським дизпаливом, левова частка якого поставлялася в Україну по трубі.

  В результаті, в 2018 році частка БНК в балансі українського ринку дизпалива впала з 43% до 30%. Цей обсяг замістили поставки російського палива, частка яких зросла з 28% до 39%. У першому півріччі 2019 року поставки російського дизпалива на український ринок зросли на 19%, в той час як білоруські поставки збереглися на торішньому рівні.

  Тим часом, після завершення модернізації в 2020 році білоруські НПЗ збільшать виробництво світлих нафтопродуктів, а експорт дизпалива виросте приблизно на 3 млн. тонн. Це серйозний виклик для БНК, бо компанія повинна продати це паливо на сусідніх ринках з високою маржинальністю. Ось чому білорусам так важливо зміцнити свою позицію на високоліквідному українському ринку.

  Останнім часом з'явилися два фактора, які можуть зіграти на руку білорусам. У березні 2019 року Антимонопольний комітет України дозволив білоруському підприємству «нафтобітумний завод» купити частку в статутному капіталі української компанії «ПрикарпатЗахідтранс», що експлуатує ділянку нафтопродуктопроводу «Самара-західній напрямок». Тепер власником 51% акцій є білоруська компанія «нафтобітумний завод», що належить білоруському нафтотрейдерові «Інтерсервіс», кінцевим бенефіціаром якої є великий білоруський бізнесмен Микола Воробей.

  «ПрикарпатЗахідтранс» експлуатує ділянку нафтопродуктопроводу «Самара-Західний напрямок» протяжністю близько 1,1 тис. км, призначений для прокачування дизельного палива з Росії та Білорусі як для внутрішніх потреб України, так і для транзиту в Європу, зокрема, в Угорщину. Проектна потужність магістралі - 3,5 млн тон на рік.

  Тим часом, слід нагадати, що 15 років тому Білорусь відстоювала право власності на білоруську частину нафтопродуктопроводу «Самара-Західний напрямок».

  Після розпаду Союзу Білорусь вважала цей нафтопродуктопровід своєю власністю. На підставі Бішкекського угоди від 1991 року про розподіл власності колишнього СРСР Мінськ заявляв свої права на магістральні нафтопродуктопроводи.

  У травні 2000 року Вищий господарський суд Білорусі скасував реєстрацію підприємства «Захід-Транснафтопродукт» (дочірня структура російської АК «Транснафтопродукт»), а в кінці 2003 року інспекція з податків і зборів Мозиря в зв'язку з цим подала позов про стягнення податків і штрафних санкцій з підприємства в сумі 13 млн. доларів.

  Росія ж апелювала до того, що по Бішкекських договором колишнім республікам відходило майно СРСР, а не Української РСР, до якого нібито на той час належав білоруському продуктопроводу «Транснафтопродукт». Конфлікт інтересів найближчих союзників був гучний, а в його орбіту були залучені президенти Білорусі і РФ.

  Щоб не втратити цей нафтопродуктопровід, білоруська влада навіть пропонували росіянам створити спільне підприємство на базі «Захід-Транснафтопродукт» з рівною часткою статутного капіталу - 50:50. Причому, білоруський уряд мав намір в якості своєї частки внести 19 млрд. рублів (адаптована ціна балансової вартості нафтопродуктопроводів на території Білорусі). Однак російська сторона не погодилася.

  У свою чергу Росія, щоб зробити більш поступливим норовливого союзника, вдалася до безпрограшного «аргументу» - скоротила поставки газу і нафти в Білорусь. В результаті Мінську довелося уступити. В червні 2004 року була поставлена ​​крапка в затяжному спорі між Росією і Білоруссю про майнову приналежность білоруської частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок. Мінськ визнав, що цей нафтопродуктопровід є російською власністю.

  Транзит російських нафтопродуктів по території Білорусі в той час становив близько 9,5 млн. тонн на рік: близько 65% транзиту нафтопродуктів направляється в Латвію, решта об'єму - в Україну. Однак пізніше обсяг транзиту помітно знизився. Це сталося в тому числі і через введення в експлуатацію нового російського нафтопродуктопроводу «Північ», який, по суті, є альтернативою транзиту російського палива по системі «Захід-Транснафтопродукт».

  Білоруське дизпаливо вже скоштувало «труби»

  Купівля білоруським бізнесменом частки українського продуктопроводу дозволяє БНК посилити свої позиції на українському ринку дизпалива. Відзначимо, що в останній раз Мозирське дизпаливо поставлялося в Україну з «ПрикарпатЗахідтранс» в 2001 році.

  Повідомлялося, що вже скоро дизпаливо Мозирського НПЗ піде в Україну нафтопродуктопроводом. Через півроку, 12 вересня лінійна виробничо-диспетчерська станція (ЛВДС) «Новоград-Волинський» нафтопродуктопроводу «ПрикарпатЗахідтранс» здійснила приймання в резервуари тестової партії дизпалива виробництва Мозирського НПЗ. Основним завданням тестового прокачування було збереження якості мозирського дизпалива. «Білоруське паливо має відмінні характеристики, зокрема, більш низьку щільність і інший колір. З комерційної точки зору - це вкрай важливі показники, і наше завдання - забезпечити збереження його якості », - сказав директор ЛВДС« Новоград-Волинський» Андрій Мартинюк порталу enkorr.

  За його словами, перевага трубопровідних поставок, на відміну від транспортування палива по залізниці, - це, в першу чергу, відсутність тривалих процедур узгодження, а також проблем з простоями вагонів і нестачею рухомого складу, які останнім часом істотно загострилися.

  Другий фактор, який стимулюють зростання поставок білоруського дизпалива в Україні, - обмежувальні заходи, які ввів Київ проти трубопровідних поставок російського дизпалива.

  Україна з 1 серпня 2019 року ввела спеціальне мито на імпорт дизпалива російського виробництва по трубопроводу «ПрикарпатЗахідтранс» в розмірі 3,75% від митної вартості товару (близько 25 доларів за тонну) - основний канал імпорту палива, на який припадало понад третини поставок на український ринок. З 1 серпня поставки російського дизпалива по цій «трубі» припинені. З 1 жовтня мито підвищиться до 4%.

  В результаті, за даними «Консалтингової групи А-95» (Україна), загальний обсяг поставок дизельного палива на український ринок, включаючи внутрішнє виробництво, в серпні 2019 року скоротився на 14% в порівнянні з серпнем 2018 року - до 545,8 тис. тон. Російське дизпаливо в серпні надходило в Україну через трубопровідний термінал в Гомелі (Білорусь) від компанії «Роснефть», всього було поставлено 52,2 тис. тонн, ще 6 тис. тонн - по залізниці від компанії «Орскоргнефтесінтез».

  Недоотримані обсяги російського дизпалива були компенсовані зростанням поставок з інших джерел, в тому числі з Білорусі. БНК збільшила поставки дизпалива в Україні в серпні на 32,4% в порівнянні з серпнем 2018 року до 306,6 тис. тон. Поставки з Литви збільшилися на 33,5% в порівнянні з серпнем 2018 року до 47,6 тис. тон, морський імпорт зріс на 60% до 60,9 тис. тон, внутрішнє виробництво в серпні підвищився на 6,6% до 77,7 тис. тон.

  Введення мит на російське дизпаливо, а також з'явилася можливість постачати дизпаливо в Україні трубопровідним транспортом автоматично посилить привабливість білоруського палива на найближчому і високомаржинальним ринку. За заявами менеджменту БНК, у компанії є ресурси для нарощування поставок майже на 30% від поточного рівня або на 50 тис. тонн дизпалива на місяць. При цьому буде задіяна лінійна виробничо-диспетчерська станція (ЛВДС) «Новоград-Волинський» нафтопродуктопроводу «ПрикарпатЗахідтранс».

Джерело: 04141.com.ua

Новини Житомира