Боєць тридцятки: «Ми були ротою швидкого реагування: нас направляли туди, де було найгарячіше»

  "Олександре, а чи не час Вам трохи відпочити?", – запитує вражена розмовою з піхотинцем журналіст.

   - Яке відпочивати, війна ще не закінчилась, - відповідає зніяковіло та з посмішкою військовослужбовець.

  Народився Олександр в росії. Через два роки, після народження, передчасно йде з життя його тато, і молода мати з дворічною дитиною на руках везе труну чоловіка до України. Ріс хлопчина без батька, але це не завадило йому стати справжнім чоловіком. Здобув вищу освіту в Національній академії внутрішніх справ та певний час проходив службу в тогочасній міліції. Проте, не зміг змиритися з порядками заангажованої структуру і лишає службу.

  Коли прийшла повістка, Олександр займав посаду заступника начальника одного з аграрних підприємств Вінниччини. Звісно він міг би ухилитися від мобілізації, але це, каже, «не по-чоловічому».

  В складі 30 окремої механізованої бригади, підрозділи якої на той час вели жорстокі бої на Донеччині та Луганщині, чоловіка призначили на посаду кулеметника в новосформований 4 механізований батальйон. Його ротну тактичну групу одразу направили на луганський напрямок. Бойові завдання виконували здебільшого поблизу Щастя, Станиці-Луганської та Новоайдару.

 - В нас був потужний підрозділ, - каже сержант, - 9 «бех», два танки, ЗУшки, 120мм міномети. Ми були ротою швидкого реагування: нас направляли туди, де було найгарячіше. Так само працювали і під час зимових боїв у 2015 році.

  Проте, вже в травні їхній підрозділ в повному складі передають до 53 бригади.

  - З нашого батальйону, власне, і розпочалось створення цієї бригади, - згадує боєць.

  Після завершення строків мобілізації Олександр, підписавши контракт в складі рідної «тридцятки», знову отримує добре знайому зброю. Спочатку на Дебальцівському напрямку, а потім в районі тимчасово окупованого Докучаєвська зі свого "покемона"(ПКМ) він давав "добрячого прочухана" російським найманцям. За цих 4 роки Олександр чудово навчився вправлятися і з іншого піхотного озброєння, тому результативно відпрацювати з «сапога»(СПГ-9), «дашки»(ДШК) чи «бехи двойки»(БМП-2) для нього не є проблемою.

  - А як же по-іншому, - каже чоловік, - ми – піхота, а ці хлопці повинні вміти користуватися всім, що є на ВОПі, тим паче посада змушує подавати приклад підлеглим. Головний сержант взводу – це права рука «взводного» та наставник для рядових.

  Олександр неодноразово чув як свистять ворожі кулі, шипить розпечений метал артилерійський осколків та каміння «гір Донбасу», яке в десятки разів посилювало вбивчу силу ворожих мін. Він добре знає що таке чорнозем зі снігом, липуча глина та неприступна, на перший погляд, порода териконів.

  Олександр розуміється на війні та добре робить свою справу, і поки ворог на нашій землі - боротьба для нього, як і для багатьох українських бійців, не завершиться.

  Та найголовніше, що не дозволяє цій війні втомлювати бійця, – це його талановиті діти. Син, після закінчення ліцею ім. Богуна, продовжує навчатися військовій справі в Національній авіаційній академії, а донька, закінчивши екстерном школу та маючи абсолютний слух, навчається на диригента.

  - Талановита молодь – це майбутнє нашої України, тому припиняти боротися зараз не маємо права! – дає остаточну відповідь на запитання про втому Олександр.

  Завдяки його героїчним вчинкам вижили багато бійців, але лейтенанту 30 ОМБр поки не присвоїли Героя України (посмертно).

kd110211 2

kd110211 3

 Новини Житомира

 

Последнее изменение Понедельник, 11/02/2019

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

ОСТАННІ КОМЕНТАРІ

 

 

 

 

 

 

 

 

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

Go to top
JSN Time 2 is designed by JoomlaShine.com | powered by JSN Sun Framework