Цікавою історією поділився Ігор Полуектов на своїй сторінці у Фейсбук. 

  Заснований князем Володимиром Житомирським 1575 р. Село здавна було пов’язано з видобуванням заліза. 1559 р. за власників Андрія та Грицька Вороничів тут вже розробляли залізну руду. Більш докладні відомості про Денеші відносяться до ХІХ ст. і пов’язані саме з розвитком промисловості. Відомо, що село належало родині Билинських, а з 1869 р. – графині Стадницькій (уроджена Дзялинська). На той час в селі існувала найбільша на Волині кузня, заснована у 1840 р. графом Августом Билинським.

  Після заснування у 1848 р. Артемієм Терещенком (1794-1877) першого на Житомирщині цукрового заводу, він, а згодом його сини Федір (1832- 1894) та Нікола (1819-1903) почали скуповувати навколишні землі. 1868 р. до Артемія Терещенка перейшов маєток Адольфа і Ванди Грохольських – Червоне, що його згодом успадкував Федір Артемійович. У 1869 р. Терещенки придбали Андрушівський маєток графів Бержинських, і в Андрушівському ж районі купив землі Старої Котельні Олександр Ніколович Терещенко (1856- 1911). Маєток Турчинівку успадкувала донька Ф.А.Терещенка Наталя Федорівна, за першим чоловіком Уварова (1890-1987).

  Родинній групі належали три великих центри виробництва цукру. У Курській губернії керівництво було покладено на Семена і трьох його синів. За Ніколою були закріплені землі на лівому березі Дніпра, на північ і на південь від Глухова, у Чернігівській і Харківській губерніях. На правому березі Дніпра (у трикутнику Житомир-Вінниця-Черкаси) виробництвом керував Федір.

  Але Дениші купував вже не сам голова родини, Федір Артемійович, що пішов з життя у 1894 р., а його удова – Надія Володимирівна Терещенко.

  У 1910 р. вона заплатила чималу суму – 312 500 рублів. Приміром, на віллу в Каннах на поч.1910-х рр. родиною було витрачено 150 000 рублів. Дениші вдвічі дорожчі.

  Вже тоді існувало кілька цегляних флігелів 1870 р. будівництва, теплиці (1899 р.) і декілька оранжерей, в т.ч. ананасова та персикова (1910 р.). Крім садиби господарів, до Денешівської економії входили казарма, школа, стайні, магазин, коровник, каретний сарай, цегельний завод, лістництво.

  Після смерті Федіра Терещенко домашніми справами переважно опікувалась його вдова Надія, а також племінниця її покійного чоловіка – Ольга Ніколовна (1862-1945), донька Ніколи Артемієвича Терещенка. Саме вони керували будівництвом палацо в стилістиці італійського ренесансу, який був замовлений восени 1910 р. Павлу Івановичу Голландському. Майже «придворному» архітектору родини. На поч. ХХ ст. він бере участь у будівництві особняка Олександра Терещенка по вул.Л.Толстого, 7. У 1901 р. будує жіночу торгівельну школу Н.А.Терещенка (вул.Бульварно-Кудрявська, 18/2). У 1903 р. отримує друге місце в конкурсі на проектування зразкового училища імені Ніколи Артемійовича Терещенка по вул.Ярославів Вал, 40 і у 1904-1907 рр. здійснює його будівництво. За його проектом у 1912 рр. був зведений особняк Наталії Уварової (доньки Федора Терещенка) по Липській, 16. У 1913 р. він запроектував склеп для поховання на Аскольдовій могилі Олександра Ніколовича Терещенка.

  Вимогливі господині кілька разів не на жарт наїжджали на архітектора, на певному етапі вже плануючи йому заміну, бо в процесі будівництва, коли зривалися всі можливі, а згодом і неможливі терміни його закінчення, спілкування з архітектором загострювалось. Не без пригод і певного незадоволення господинь, з 1910 по 1914 рік все було закінчено.

  Важливо сказати, що цей палац готувався в першу чергу для сина, якому це майно належало - Федіру Федоровичу (родина називала - Дорік), якому на момент початку будівництва не було ще і 22 років.

  В 1907 році він закінчив навчання в КПІ та проводив час у численних захопленнях.

  Серед яких були і досить корисні. Він захопився авіацією, яка тільки-но зароджувалася на наших землях. У 1909 році перетворив іподром, що його батько свого часу побудував на околиці села Червоне, на справжнє льотне поле. В стайнях обладнав майстерні для будівництва аеропланів, де від самого початку повний день працювали двадцять п’ять осіб.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Легендарні села України: Дениші

  Він навіть спромігся вчасно зібрати свій перший літак для першого великого авіасалону в Москві, що відбувся 25 грудня 1909 року. Втілити в життя такий проект за кілька місяців було справжнім подвигом, по-при те, що це було лише складання створеної у Франції моделі Луї Блеріо, оснащеної мотором Анзані. 2 серпня 1910 року Дорік одержав перший диплом інструктора-авіатора в аероклубі Києва.

  Швидко удосконалив своє виробництво та навіть розробив оригінальні моделі одномісних аеропланів: спершу «Терещенко-2», потім «Терещенко-3». їх, поза сумнівом, можна вважати пращурами всіх українських авіаційних розробок.

  Федір був захоплений літаками, вкладав у цю справу чимало коштів і запрошував з усього світу компетентних інженерів і авіаторів, як-от Ігоря Івановича Сікорського чи австрійця Альфреда Риттера фон Пішофа. Останній перебрав на себе керівництво виробництвом у 1911 році і обіймав цю посаду аж до початку Першої світової війни. За цей час кустарні майстерні перетворяться на справжній завод, де працюватимуть триста робітників. У 1913 році модель «Терещенко-5», остання розробка підприємства в Червоному, завдяки своїй легкості була, безперечно, одним із найбільш швидкісних і маневрених одномісних літаків: при довжині фюзеляжу сім цілих і одна десята метра і розмаху крил понад десять метрів «Терещенко-5» важив лише триста тридцять кілограмів. Ця чудова машина першою піднялася на висоту дві тисячі метрів з вантажем у сто п’ятдесят кілограмів на борту.

  Однак Дорік примудрявся поєднати свою пристрасть до авіації й інших технічних видів спорту з пристрастю до файних жінок. Коли був збудований «Терещенко-5», він підписав контракт на льотні іспити з молодою елегантною дамою Любов’ю Олександрівною Галанчиковою. У свої двадцять три роки вона була відома тим, що 22 листопада 1912 року стала першим пілотом, який підняв літак (німецький «Фоккер») на висоту понад дві тисячі метрів. Подейкували, що всі ці рекорди поклали початок іншим польотам, дещо романтичнішим...

  Літаки також пробудили в Доріка зацікавленість кінематографом. Під крилами своїх аеропланів він установив кінокамери, що здійснили перші аерозйомки. Надалі він мав намір за допомогою аерозйомки вести спостереження за розвитком рослин на полях, що, поза сумнівом, принесло би користь родинному сільськогосподарському виробництву. Крім того, він обладнав у своєму маєтку власний кінозал на двісті місць і організовував там, подібно іншим піонерам кінематографа, регулярні сеанси для своїх численних київських друзів. Аби не змушувати їх пізно ввечері повертатися додому, у Червоному постійно були напоготові понад п’ятдесят опалюваних спалень. А якщо гості поспішали потрапити до ранку в Київ, він завжди ладен був запропонувати їм подорож літаком.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дмитро Комаров закликає мандрувати Україною, показавши мальовничі фото місць на Житомирщині

  Ще він обожнював автомобілі. Якось зібрав автомобіль, здатний розвивати швидкість понад сто п’ятдесят кілометрів на годину. Це також давало змогу дуже швидко розвозити гостей по їхніх домівках.

  Яхти, літаки, швидкісні авто, кінематограф — на початку XX століття це були бажані іграшки уже доросліших, але досі таких молодих.
І яким же прекрасним і безтурботним було життя в Україні!
Усе здавалося можливим, і ніщо, як вони вважали, не могло перешкодити щастю.

  Ніщо. Якби не оголошення війни в серпні 1914 року. Після цієї нещасливої дати заводи в Червоному ще встигли постачити армії десять «Фарманів» і два одномісних «Терещенка-5». У серпні 1915 року завод було переведено під Москву. Згодом було вирішено створити мобільний завод на потязі, звісна річ, під керівництвом Доріка, здатний щомісяця постачати збройним силам до двадцяти нових літаків. Саме на цьому пересувному заводі в 1916 році була створена двомісна модель «Терещенко-7», особливо цінна тим, що дозволяла брати в повітря військових спостерігачів, здатних корегувати артилерійський вогонь над позиціями ворога. Однак ця модель, вельми досконала для того часу, була останньою зі зроблених на найсучасніших тоді заводах Терещенка.

  Після прийшов ленінський переворот. Все довелось кинути і їхати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оповитий легендами й таємницями: У минулому величний замок перетворився на руїни. ФОТО

  Вже опинившись в еміграції, після приходу червоних в Київ, Федір частіше за все жив в Каннах, або Парижі. Намагаючись побудувати нове життя у Франції, він охоче брався за будь-яку роботу. Найчастіше ремонтував автомобілі, але іноді, анітрошки не соромлячись, колишній спадкоємець неймовірних статків, торгував у газетному кіоску.

  Він міг все: диригував симфонічним оркестром у Каннах, брав участь у автомобільних перегонах, а згодом захопився астрологією і езотерикою. Його книга з медичної астрології витримала 5 видань, була досить популярною у Франції.

  Про чарівний новий будинок, який тільки-но був збудований на березі річки Тетерев, Федір міг лише згадувати, так і не поживши в ньому, та отримати на пам'ять документ: «Опись разграбленного в 1917-1918 г. имущества и продуктов из господского дома и усадьбы, со включеним в таковую стоимости повреждения господскаго дома и кухни, нанесеннаго при грабежах», яка на 32 аркушах докладно описувала всі збитки Терещенків – на суму 251 000 рублів. Йдеться, переважно, про псування інтер’єру та грабіжництво: вибиті вікна та двері, розбиті мармурові каміни, поламані меблі... Комуністична революція перемогла.

 Новини Житомира