Чоловіка важко не помітити в натовпі, гуляючи містом, оскільки він носить на голові конопляний мотузочок, а коли на ньому ще й одяг з натуральної тканини — образ Олега Земнухова насправді колоритний та атмосферний. Мова сьогодні піде саме про цікаве ремесло, яке стало для житомирянина справою усього життя — взуття з коноплі.

  Олег Земнухов — дизайнер взуття, педагог, який відносно нещодавно завершив заочно Житомирський державний університет імені Івана Франка. Журналіст нашого сайту завітав у "святая святих" — майстерню дизайнера, де й відбулося інтерв'ю. Тут, варто зауважити, виявилося по-родинному затишно, комфортно. Ти, немов на машині часу, переносишся у минуле, відчуваєш себе маленькою дитиною, яка потрапляє в особливий світ — кімнату, де, як ти собі уявляєш, може щось прясти-майструвати твоя бабуся. І завдяки Олегу Земнухову кореспонденту нашого сайту вдалося поринути в цей особливий маленький світ, ба навіть більше — цілу окрему планету, мікрокосмос, за що йому ми дуже вдячні. Отож, пропонуємо читачам нашого сайту знайомство з цікавою, доброю, усміхненою, позитивною і талановитою людиною — житомирянином Олегом Земнуховим.  

  Часи минулі і сучасні

  — Років 15 тому я товаришував з різними творчими людьми, музикантами. Вони зацікавилися конопляним одягом. Це вже тоді починало ставати модним, оскільки такі речі — натуральні, екологічні вони ще в ті часи починали ставати трендом. Звісно ж, і матеріал для такого одягу — міцний, ціпкий, натуральний. Відтоді, поступово, я все більше почав цікавитися екологічними одягом та взуттям, а особливо такою корисною рослиною, як конопля, з якої виходять просто чудові речі. Зацікавився ще й у тому сенсі, що ще мій батько мені розповідав про різні цікаві старовинні звичаї, традиції, побут, де згадувалося й про коноплю: коли мій батько жив в Росії, в Пензинській області, то згадував дитячі роки, коли їх родина вирощувала коноплі, а потім вичісували її волокно і здавали в колгоспи. У нас, наприклад, ми звикли, що в колгоспах здавали яблука, чи картоплю, приміром, а там саме конопля була справжньою стратегічною сировиною, здаючи яку, люди в радянські роки отримували гроші. Тоді доволі активно торгували коноплею, з якої виготовляли мотузки, канати. Отож, ця рослина була широко поширена в тодішньому побуті.

  Відтак, враховуючи все вищесказане, я теж зацікавився цією темою з коноплею, став дізнаватися, де ж та хто ж в нас, в Україні, виготовляє одяг, взуття з коноплі. Можливо, думав я, є якісь фірми, якісь виробництва, чи підприємства. Але натомість мені траплялися лише домоткані речі, які були зроблені років 50‒100 тому, які виготовлялися власноруч українцями ще поколінням наших бабусь-прабабусь. А сучасного вітчизняного виробництва, на жаль, мені все ж не пощастило відшукати. В той період я знайшов лише інформацію, що в Україні лише Інститут луб'яних культур виводив наркотичні сорти коноплі. Вже на той час вони були популярні, їх готували. Фермери, зокрема, вирощували коноплю, приміром, для олії. На той час взагалі були дуже маленькі обсяги посівів цієї рослини, оскільки діяла заборона, існували відповідні нормативи, захист та охорона були на доволі високому рівні, тож просто так взяти і вирощувати коноплю взагалі було вкрай проблематично, ба навіть більше, — майже неможливо. А отримати дозволи на її вирощування, аби в подальшому не мати жодних проблем, було вкрай дорого та проблематично. Тож поступово коноплі втратили свою актуальність, не в останню чергу саме через заборони та ймовірні проблеми із законодавством, у разі, якщо ти  будеш незаконно вирощувати вищезгадану рослину, а також через дороговизну.

  Я ж знайшов інший вихід — брав старовинні матеріали, як вже раніше почав згадувати, яким виповнилося вже дуже-дуже багато років. Вони мені дуже сподобалися: органічні, натуральні, мають корисні властивості навіть впродовж багатьох років, не втрачаючи їх. Такі матеріалі міцні, мають лікувальні властивості. Тому я й використовував саме такі тканини. У той час я торгував взуттям на ринку, не власним, а просто фабричним, від різних фірм, виробників. Мені захотілося самому виготовити конопляне взуття. Зі знайомим чоботарем ми домовилися, що я надам всі необхідні матеріали. Зокрема, спробували виготовити взуття з джинсу, з льону, як прототипи на тканинній основі. Далі ж використали саме конопляний матеріал — вийшло доволі непогане  взуття. Я поступово почав займатися його виготовленням. Мені дуже сподобався результат. Оскільки я працював на ринку, то міг там же й реалізовувати, продавати цей товар. І взуття з коноплі почало користуватися попитом, що сприяло збільшенню обсягів виробництва. До того ж, ставав ширшим і асортимент товару: урізноманітнювалися як чоловічі, так і жіночі моделі взуття. Спочатку моделі були простішими, з часом дизайн ставав все досконалішим та складнішим. Я почав їздити на різні ярмарки, фестивалі: як демонстрував і власний товар, свої вироби, так і дізнавався для себе нову, цікаву корисну інформацію, знаходився в колі однодумців, знайомився з різними майстрами, які виготовляють власні одяг і взуття, наприклад. Це був дуже корисний обмін інформацією, надзвичайно важливий й неоціненний досвід.

  Традиції

  — Цікаво, що багато людей, дізнаючись, що взуття мого виробництва конопляне — з приємною ностальгією згадують своє дитинство, коли вони разом з мамами чи бабусями теж виготовляли речі з коноплі. Мені було дуже цікаво дізнаватися від інших про такі традиції. Я черпав для себе багато корисної і цінної інформації. Люди розповідали просто унікальні відомості. Для прикладу, дівчата перед тим, як прясти, босими ногами топтали волокно, аби воно було м'яким та кучерявим. А вже безпосередньо про процес ткання дехто розповідав, що, будучи дітьми, спостерігали за батьками, як ті вночі, під свічку, заправляли основу, ткали, змащували таким "клейстером" (спеціальним  клейким матеріалом) нитку основи, аби вона була щільніша, цупка. Ось такі маленькі хитрощі колись були у наших предків. Така була традиція.

  Щодо самого волокна, особливостей роботи з ним, його видобутку, то тут теж були свої особливості. Коноплі вимочувалися снопами, замочувалися у воді певний час, залежно від погоди. Люди щодня перевіряли, як конопля відділяється від стебла, потім виймали, сушили. Волокна вичісувалися гребнями. Це вкрай трудомісткий процес. Дорослі виконували, звісно ж, більш складну роботу, а діти, наприклад, допомагали намотувати клубочки вже готової нитки. Хлопчаки, зокрема, на березі озера розстеляли сувої полотна над берегом, десь 30‒50 сантиметрів в ширину, змочували полотно водою, далі воно висихало, вони знову змочували, полотно знову ставало сухим. Таким чином діти відбілювали полотно на сонці, завдяки його промінню. Уявляєте собі, наскільки це екологічна та природна технологія! Це полотно зігріте турботливими руками людей, коли його вручну пряли, а також вибілене на сонці, насичене чудовою енергетикою. Звісно ж, це є справжній оберіг! А додайте сюди ще прекрасну українську вишивку, то це оберіг, який має подвійну силу!

  Варто зауважити, що сорочки з цієї тканини передавалися в родині з покоління в покоління! Люди просто розуміли, скільки сил, праці та енергії вкладено, приміром, в ту сорочку. А головне — у виріб люди вкладали частинку своєї душі, тому його не можна просто так взяти й викинути! З плином часу, речі могли просто перешиватися, зокрема, з кількох могли зробити одну річ, давши їй нове життя. Мені траплялися різні конопляні вироби, серед яких і сорочки. І якщо зносилася, скажімо, якась її частина, верхня чи нижня, то вироби комбінувалися, перешивалися господинями, аби річ існувала й надалі для наступних поколінь. Це ціле життя, це важливий пласт нашої культури.

  Займаючись вже дуже багато років виготовленням конопляного взуття, я також ніби даю нове життя старим речам, тканинам! Принаймні, у мене є таке відчуття. Образно кажучи, хіба ж колись якась бабуся могла б колись собі уявити, що через 80 років хтось зробить з її старенької речі модне взуття, в якому ходитимуть відомі моделі міланськими або ж паризькими подіумами. Але таке цілком можливо, якщо майстер використовуватиме старі матеріали вікової чи 50-річно давнини.

  Нині ставлення до екології стає доволі прогресивним, етичним, у тому числі це стосується одягу й взуття. Люди шукають заміну для гуми, штучних, синтетичних матеріалів і речей. Не є винятком і європейці, які активно шукають нові рішення, експериментують з матеріалами, зокрема й біорозчинними, аби продукти, речі були екологічними, натуральнішими і не шкодили навколишньому середовищу. Особисто я теж переймаюся вищезгаданими ідеями. Взагалі я вбачаю в цьому особливий спосіб мислення, спосіб життя і співіснування з навколишнім середовищем, аби не бути для природи лише споживачем, а ліпше — стати її другом!

  Педагогічна діяльність

  — Я завершив Київський університет технології і дизайну, потім, у 2019 році, заочно здобув педагогічну освіту в Житомирському державному університеті ім. Івана Франка. Я просто бачу, що дітям варто передавати досвід, їх потрібно наставляти власним прикладом і робити це слід грамотно, сучасно, актуально, по-новому. Змінюється школа, змінюються принципи освіти, багато у чому на краще. Ія радий, що відбуваються такі процеси. Хочеться брати в них активну участь. Так, я дійсно займаюся ще й педагогічною, гуртковою діяльністю, хоча поки що небагато. Екскурсії, фестивалі, виставки для шкіл, майстер-класи. Наприклад, для дітей проводжу досить цікавий і простий майстер-клас — як із добре знайомої нам кропиви зробити нитку за допомогою старовинної прядки. Буквально 5 хвилин — і нитка готова: розім'яли стебло кропиви, вичесали волокно і насамкінець вже крутимо веретено прядки. Хтось один, наприклад, крутить веретено прядки, другий подає волокно, третій, приміром, тримає нитку. Дітей дуже захоплює сам процес. Таки м чином сучасне молоде покоління стає ближчим до українських традицій, бачачи, що добувати нитку наші пращури могли лише таким чином. Це був тодішній побут. Іншого виходу, альтернативного рішення просто не існувало. Але така традиція була поширена. Кожна дівчина колись вміла прясти, ткати (і для себе, і для своєї родини). Приємно вражає і дивує, наскільки наші бабусі багато пряли, ткали. Ще й досі в скринях залишаються сувої того старовинного волокна, лише уявіть собі! Це врай цінно. Навіщо далеко ходити: нині зовсім інші цінності у дітей, аніж були колись. Для дівчини в минулому було просто чудовим, важливим подарунком отримати прядку, чи ж гребінь. Це були корисні, функціональні та важливі для життя дарунки. Це те саме, для порівняння, що подарувати сучасному підлітку новенький смартфон, особливо Айфон (ред. посміхається).

  Хочеться бути в авангарді!

  — Я — приватний підприємець. Види моєї діяльності — не лише виготовлення взуття та одягу. Я ще й педагог. Відкриваю у собі нові таланти. Ще з юності у мене було бажання стати педагогом, працювати з дітьми, з підлітками, молоддю. Нести щось добре, світле. Я стою на шляху постійного внутрішнього пошуку, розвитку, самовдосконалення, пошуку нових шляхів реалізації свого потенціалу,  на шляху пошуку світових тенденцій, віянь і трендів. Хочеться бути в авангарді!                   

   Я вважаю, що мені дуже поталанило в житті — у своїй юності я був дуже активним, постійно перебував на шляху культурного, духовного пошуку. Зустрічався і спілкувався з різними людьми, зі знайомством з якими мені дуже пощастило, оскільки саме вони дали мені вектори руху, можливість духовно ствердитися, знайти певні духовні основи. А вже хочу це все продовжувати ділитися власним досвідом — передавати свої вміння, знання, навички наступним поколінням, іншим людям. У цьому напрямку планую рухатися й надалі! Життя крокує вперед, стрімко рухається, тож потрібно за ним встигати!

  Захоплюючий процес виготовлення конопляного взуття

  — Загалом робота над виробом може тривати три дні, якщо це щось простеньке, а може бути місяць, ба навіть більше — рік, скажімо. Все доволі індивідуально і залежить від замовлення, а конкретніше — від складності, чи простоти майбутньої речі. Якщо робота дизайнерська, індивідуальна (наприклад, підібрати потрібні матеріали, продумати дизайн тощо), то це, зрозуміло, потребує значно більше часу. Інколи робота виконується вже на базі готових моделей, тоді замовлення робиться доволі швидко. А часом же потрібний особливий підхід, маю на увазі, що в когось бувають і проблеми з ногами. А вже тут потрібно приділити замовнику ще більше уваги, в зв'язку з певними фізичними особливостями.

  Стосовно самого процесу виготовлення взуття, то тут теж є свій алгоритм дій. Звичайно, все починається із задумки, з ідеї. Далі створюється дизайн майбутнього виробу й відбувається процес його моделювання (на основі певної колодки визначеного розміру все чіткіше, зрозуміліше, яку форму та зовнішній вигляд матиме взуття). Потім із базової моделі вимальовуються елементи, вирізаються, а  з них і викроюються деталі верху, підкладки й інші складові взуття. Наступним відбувається затягування. Наголошу, що у мене в майстерні це робиться саме вручну.

  З приводу цін зауважу, що вони у мене — демократичні, не дивлячись, що взуття мого виробництва — ексклюзивна, ручна робота. Ціни, я б сказав, звичайні. Аби потенційні замовники орієнтувалися — 1500‒2000 гривень. Це вже моделі більш оздоблені, складніші, з вишивками. Замовляють речі мого виробництва постійно як в Україні, так і за кордоном. Представники української діаспори, які відвідують Батьківщину, або ж з-за кордону, полюбляють замовляти таке автентичне, ексклюзивне взуття. Чи особисто для себе, чи на подарунок — по-різному буває. Нині популярними є Інтернет-платформи, Інтернет-магазини виробів ручної роботи, та й соціальні мережі, через які можна продавати свої вироби. Це гарна можливість показати свої вироби, розповісти про свою діяльність. Приємно, коли твоя праця, речі твого виробництва отримують схвальні відгуки.

  Чесно кажучи, у нас в Україні одяг, взуття ручного виробництва поки не настільки популярні, як вбрання масового, фабричного виробництва. Безумовно, сучасні виробники слідкують за світовими модними тенденціями, аби рухатися в ногу з часом. На виробництвах, фабриках все більше стає саме машинної роботи. Що стосується одягу й взуття ручного виробництва, то воно все ж менш популярне, на нього значно менший попит. Причини, я вважаю, різні. Для когось фабричні речі доступніші в ціні, натомість як речі хенд-мейд, на чиюсь думку, значно дорожчі. З одного боку, в доволі нелегких фінансових умовах, в яких нині перебуває Україна, й занадто високих цін не поставиш. А з іншого боку, це ж ручна праця — вона має коштувати більше. Для когось, цілком можливо це припустити, надійнішим буде перевірена фірма, справжній бренд, аніж, скажімо, одяг з майстерні, який виготовлено власноруч. Про ці причини можна багато й довго розмірковувати. Взагалі ж виготовлення взуття, від початку і до кінця, — ціле мистецтво, це різноманіття моделей, індивідуальний підхід. Як я вже згадував під час сьогоднішньої бесіди — варто увійти в положення людини, оскільки ж у неї можуть бути вади, проблеми з ногами. А саме такі проблемні клієнти й частіше замовляють екологічне, натуральне взуття, та й взагалі роблять взуття на замовлення, враховуючи свої особливості.

        Користь конопляного взуття

  — Взуття з коноплі розраховане, зрозуміло ж, на теплі пори року — весною та влітку в ньому найзручніше ходити). Користь від нього: воно легке, енергетичне, воно підтримує, тримає все тіло в тонусі, а не лише ноги. Так природа нас створила, що саме на ногах найбільше потовидільних залоз, через стопи ми маємо контакт із землею, вони дуже чутливі у нас. Саме на стопі знаходиться багато точок, які, як ми знаємо, відповідають за роботу різних внутрішніх органів. Взагалі ж від стану ніг багато в чому залежить наше здоров'я та самопочуття.

  До речі, можу поділитися ще й своїми успіхами, які вже запатентовані — декілька шарів конопляної тканини (товстіші й тонші, відповідно) з додаванням полину, який має антисептичну дію. У людини навіть відбувається легкий масаж стопи під час ходьби, поліпшується кровообіг, не "запарюється" нога. І все це завдяки конопляній тканині, що має декілька шарів. При активній ходьбі стопа дуже нагрівається, вона, між іншим, має властивість температурного, енергетичного балансу. Отож, обираючи натуральне взуття, ми, частіше за все, обираємо користь для здоров'я та власний комфорт.       .

  Сила думки

  — Продемонструю вам, Катерино, саме той виріб, який в процесі виготовлення. Це вже зшиті заготовки з тканини. Як бачите, вони з аплікацією на старовинні, дохристиянські мотиви. Це зображення Мокош, Макош (Мокоша) — богині материнства, милосердя, щастя і нещастя, жіночої половини, гадань, рукоділля, покровителька джерел і святих колодязів, врожаю, охоронниця корів. Ця богиня, яка опікується жіночими справами, сприяє удачі, хорошій долі, гарному врожаю, родючості.

  Раніше люди прикрашали свій одяг оберегами — зображеннями, які символізують певні сили природи, божеств, котрі захищають, або є покровителями людини. Це зображення вишивалося, або ж ткалося. Саме такий оберіг і супроводжував власника одягу, дарував йому почуття впевненості, захищеності. Через ці речі існував певний зв'язок з символами, персонажами, яких зображали на одязі. В процесі виготовлення виробу, людина думала про той символ, чи той образ, який наносила на своє вбрання: чи то птах, який принесе гарну звістку, чи про кращу долю. Наші предки прекрасно усвідомлювали: думка, немов магніт, — притягувала до себе те хороше, що закладалося в символ-оберіг виробу, в малюнок, візерунок одягу. Саме те, про що людина думала в процесі створення одягу, вона, відповідно, до себе й притягувала. Це, наче закладений код, своєрідне програмування. І те, що задумалося, за віруванням предків, насправді діяло, дійсно збувалося!                 

  Плани на майбутнє

  — Стосовно виготовлення взуття, стараюся багато цікавитися й пряжею, тканинами, нитками, процесом переробки сировини, слідувати тенденціям, бути "у тренді", як то кажуть. Маю комплексний підхід до цієї справи. Сподіваюся, що все складеться з моїми планами на майбутнє, вже є попередні домовленості: виводяться нові сорти коноплі, які не містять наркотичних властивостей. Існують такі канабіноїди, які дуже різноманітні і мають різні дії та вплив. Зокрема, є лікувальні канабіноїди. Вони можуть допомогти при тяжких захворюваннях, як от онкологія. Саме вони допомагають організму одужувати, оновлюватися на клітинному рівні. В найближчому майбутньому працюватиму над тим, щоб взуття ставало ще більш лікувальним, виготовляти натуральну продукцію рослинного походження.

  Взагалі ж, і виготовлення конопляного взуття, й педагогіка — процеси, які у мене тривають паралельно та постійно. Маю на увазі, що працюючи над новою моделлю свого виробу, я можу обдумувати якісь майбутні соціальні проєкти, заходи з дітьми та молоддю, розмірковувати, наприклад, який майстер-клас, або що б новенького ще організувати. Це вже стало невід'ємною частиною мого життя. Зауважу, що, між іншим, організовувати заходи та працювати над соціальними проєктами я почав ще раніше, аніж почав займатися виготовленням конопляного взуття. Отож, розвиватимусь і надалі у цих напрямках. І мені це дуже подобається! Ця думка, як лейтмотив усього нашого з вами інтерв'ю, вона проходить червоною ниткою крізь всю нашу бесіду: й надалі планую розвиватися, вдосконалюватися, рухатися вперед! Нові проєкти, нові ідеї, нові вироби, нові звершення — хочу, як вже вам сьогодні сказав, бути в авангарді і йти в ногу з часом! Маю надію, що мені це вдасться! Принаймні, я зі свого боку докладу для цього максимум зусиль.

  Розмову вела Катерина Дейнека

  Відповідав Олег Земнухов

Новини Житомира