При цьому коментує оборону Донецького аеропорту, в якій сам брав участь у грудні 2014 року.

"Після мобілізації мене спочатку відправили назад, а потім вдруге викликали. Перед цим я дивився і думав, як там пацани сидять. Коли ворог іде в атаку, як вони там можуть сидіти?" - розповідає Берещук.

Оборона аеропорту - це гідний етап української історії?

Так. Це дух українського народу. І це особлива цінність Донецького аеропорту. Стратегічного значення там ніякого. Можна було захопити та зрівняти з землею. Але не було наказу. А ми виконуємо накази.

Ви вважаєте себе кіборгом?

Я не залізна людина. Що вам, роздягнутись та показати? – сміється. – Я продовжую далі служити. Пацани молоді прийшли, лишилися у нас в роті з третьої хвилі. Ми намагаємось їх навчати, щоб не вилазили зайвий раз. Щоб лишились живі.

Як ми можемо повернути Донбас?

Тільки силою. Вони не віддадуть території, бо там ще російські війська є. Моя думка – треба щось робити та починати наступати. Бо це буде тягнутись ще роки. Наші пацани так і будуть гинути. У нас в роті ще жодного "200"-го (загиблого - ред.) не було. А взагалі 10 січня перший був. Прилетіло, розірвало голову - і все. От тобі людина жила – сьогодні немає. І як можна тепер ставитись до тієї сторони і тих ворогів? Їм не подобається жити в Україні, хай збирають "манатки", їдуть в Росію. Там сіл, де можна жити, повно. Хай будують собі будинки, працюють. Може, їм там допоможуть побудувати. Хоча я чув, що переселенці вже в Росії нафіг нікому не потрібні, їх вже женуть назад. А дадуть їм там десь на півночі десь прописку – і будьте здорові. Росії потрібне що? Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород та великі міста. У мене брат покійний жив у Канську. Вони там настільки добре живуть, що він не міг приїхати до матері 19 років. Ми вислали йому гроші, щоб він приїхав сюди та назад. А він телефонує: "Вибирай Януковича. Буде тоді добре все у вас з Росією". У них херово там, і вони хочуть, щоб у нас так само було. Їм мізки там не вправляють.

У вас був момент поваги до противника?

Поваги не було, просто жалість. Тому що вони не розуміють, що роблять і як треба жити. Не йти під крило Росії, яка їхні дачі почне давити і буде годувати "завтраками-післязавтраками". Взяти, наприклад, Крим. Хай би зробили їм вже якесь процвітання – підключили світло, газ. Якщо зібрались господарювати. Так само і з ними (з Донбасом – ред.). Хто їм буде відбудовувати? Ніхто. Вони будуть схожі на Абхазію. У грузинів віджали територію. Будинки вже заросли. Там вовки живуть. Так само і у них будуть вовки жити. Але люди просто не розуміють. Вони думають, що держава шахту закриває, а це все Ахметов та магнати. Дають людям подачку – ідіть копайте у себе в городі, але мені віддайте 90%. А той (донеччанин – ред.) собі думатиме: ой, як він мені хорошо зробив, дав мені 10%, щоб я хліба міг купити. А перед цим у нього забрали роботу, бо було невигідно ту шахту тримати.

Це принципово, щоб Донбас був українським?

Якщо сьогодні ми подумаємо, що це не принципово, завтра прийдуть російські війська та відіб'ють цю територію. Іще шматок заберуть - і ми скажем: це нам також не принципово. Вони дійдуть до лівого берега, до Борисполя - ми знову скажемо: це нам не принципово. Ця територія не може бути ДНР чи ЛНР. Справа у тому, що є єдина держава – Україна. Навіть якщо взяти на прикладі міського самоврядування. Хтось має два гектари городу, а хтось – 10. Той, хто має 10, же кращий господар. Якщо люди обиратимуть самі собі лідера, вони будуть бачити, що не всі гроші уходять на Київ. І тоді ми побачимо, які регіони нормально працюють, роблять дороги та соцзахист. А створювати нову державу…Я теж можу приїхати у Білу Церкву і сказати: "Давайте, пацики, соберемось і зробимо тут Білоцерковську народну республіку". І що тоді буде? Ми скажемо, що захід поганий, центр кращий. Буде нація? Не буде. І ми так само далі продовжуватимемо сваритись один з одним.

Джерело: Gazeta.ua